Глава 92

Але Олесь завжди всім допомагав. В нашій команді одному молодому хлопцеві, Максу, взагалі замість батьків став.

- Здуріти можна. – Дем тільки кліпав очима. Його мозок не встигав переварити всю інформацію, яку Лекс раптом вивалив на нього ось так, просто. І він бовкнув перше, що спало на думку:
- А у вас і особисті щоденники читають?
- Так, звичайно, — Знизав плечима Лекс. - А що тут такого? Це тут ми люди, а там всі ми «все для блага партії». -Я не дурень, я не веду щоденник.

 - І правильно. – Пирхнув Дем і посміхнувся. Лекс посміхнувся у відповідь.
- Так я тобі свій кошмар розповім. Слухай. Мій батько працював... — Історія була коротка, Лекс не вдавався в подробиці. Але Дем слухав, як зачарований, схопившись руками за голову.

Це несвідомий рух чомусь здавався дуже смішним і зворушливим для Лекса. Так переживати за нього, він не звик до цього. Тільки Ліна колись переживала за нього. А всі інші дізнавшись історію його приходу в проект «Вендета» — його колеги байдуже знизували плечима. Лекс розумів, у всіх там були поламані долі, просто так в спецагенти не вербували. Але іноді так не вистачало щирих емоцій, таких, як у Дема зараз – співчуття, наприклад.
- Гаразд, нумо спати, обіцяю більше не лякати тебе.
- Ти головне руки при собі тримай, капітан. — Надувся Дем. - Мою фотогенічну зовнішність зіпсуєш!
- Ти що, хлопче, ніколи не бився? У мене он і біля скроні шрам, і...
- Ну, ти ж це, в гарячих точках...
- Не повіриш! Лежав рази три в госпіталі, я спец ловити очманілі кулі. А от  ще з юності, мені мою красу неземну часто сусідські хлопчаки коригували...
- Фу, битися це як то... а навчиш? – Очі Дема раптом загорілися. Лекс тільки зітхнув.
- Звідки ти взявся на мою голову? Ти щось вмієш з рукопашки? Ну в дитинстві ходив на секції? Боротьба, карате?
- Ага, звичайно побіг. – Дем насупився. - Я повний нуль. Чистий аркуш. Ну, давай, ти ж там своїх тренуєш...
- «Мої» - це дорослі дядьки після армії! – Аж заревів Лекс. -І я нікого не треную, у нас у кожного особистий тренер! А я, між іншим, технар, як і ти! Інститути ми закінчували, а не тільки билися!
- О, так буде шанс розширити горизонти. – Просяяв Дем. Тоді з ранком і спробуємо?

Зранку, біля будиночка в лісі...

Ранок видався добрим і на диво не по сезону теплим. Листопад немов подарував літу другий шанс, відсунувши швидку зиму на другий план. Ліс пахнув зав'явшою зеленню і подекуди траплялися золоті прогалини. Дем вийшов до річки й бризнув в обличчя крижаною водою. Настрій був гарний, хоча всередині черв'ячок сумніву вже малював плакати проти заходу, на який він напросився вночі.
«Божевільний! Ти ніхто, ти нуль, а він? Він спец такий, що світ такого не бачив! Він тебе зробить однією лівою! Він...»
- Заткнися. – Строго сказав Дем собі.
- Яке у тебе неласкаве привітання. – За його спиною уже стояв Лекс, незвично задоволений і веселий. Ніби передчував майбутній виграшний бій.