Глава 90

Лекс впорався з першою частиною завдання в рекордно короткі терміни. І був навіть сам трошки здивований цьому – не заіржавіли ще мізки. Відправивши матеріали по запароленій прямій лінії, у нього були майже добу фори перед літаком. І він опинився перед дилемою – залишитися одному, як бабак, у квартирі, дивитися телевізор і плювати в стелю. Або провідати Ліну і перекреслити всі благі починання в один момент. Чим ця нова зустріч би обернулася, невідомо. Лекс не довіряв ні собі, ні їй. Тому він волів знову втекти... до Дема в мисливський будиночок. Смішно і безглуздо, але факт. Лекс не даючи собі шансу передумати й таки махнути до Ліні, за якою неймовірно скучив, сів в машину і вичавив газ. Принаймні з Демом його не тягне цілуватися. І говорити дурниці. І психувати та хотіти вбити, і знову поцілувати, і так по колу.
 

Пара годин за кермом, і майже «дім, милий дім». Лекс вітально задзвенів ключі й увійшов, вірніше вдерся в головну кімнату. Там, передбачувано, сидів Дем за ноутбуком, начепивши окуляри на перенісся і включивши якийсь транс, був занурений в програмування. Судячи з блукабчої усмішки, справа йшло непогано.
- О, це ти?
- Несподіване привітання. Я б навіть сказав, не дуже ввічливе. Це ще і мій дім, ти пам'ятаєш?
- Пам'ятаю, звичайно! Привіт! З чого ти прийшов?
- Так ось, хотів попередити, мене висмикують під раптове відрядження. Пригляниш за кхм… за Еллі?
- Ну, це буде досить проблематично, якщо врахувати, що я намагаюся їй навіть не дзвонити. – Насупився Дем і одним рухом закрив кришку ноутбука.-А що, є привід для занепокоєння?
 

Лекс зам’явся. Сказати правду, ясний пень, він не міг. Напівправда теж не прокотить.  В нього втупився  Дем  своїми синіми очима, ніби лазерами.
- Ти в цих окулярах, як ботан. Просто, якщо через три дні максимум я не з'явлюся, зателефонуй їй, лади?
- Не з'їжджай з теми. Звідки цей похоронний тон? Я чогось не знаю?
 

«Так ти всього не знаєш, наївний дурень! І того, що ми з Ліною не спілкуємося, і того, що у світлі останнього дзвінка, вона під загрозою не тільки від твого брата, але ще й від мого невідомого фронту. А вишенькою на торті стане те, що якщо я не повернуся з відрядження...».
- Е, ну нічого особливого, я напевно піду спати. Дем лише зігнув брову. – І взагалі, залиш цей командний тон, капітан тут поки ще я.
 

«Поки ще. Перед від'їздом треба хоч татові зателефонувати. А, може, даремно я вплутався в це лайно з вендетою, але шляху назад вже всеодно немає. Треба хоч листа Ліні написати, нехай Дем передасть, якщо щось піде не так.  Так, стоп. Це вже зовсім як у дешевих мелодрам виходить!»
- Твоя спальня – рожева. – З відтінком глузування відгукнувся Дем, знову відкриваючи ноутбук. Лекс подумки подякував його за не нав'язливість і за те, що душу не став лізти, щось випрошувати. І пішов у рожеву спальню. Лекс думав, що не засне, але позначилося перевтома останніх півтори доби, і він вирубався миттєво. А зі звичайного сну вона плавно перейшла в площину кошмарів.