Глава 89

Може, це був блеф? Чи ні...
Можна здогадатися, що вибрав Лекс. Але частіше він вважав, що йому скорішк пощастило, ніж навпаки. Спецагентів не так багато у сучасному суспільстві, давалася взнаки близькість багатьох «метрів» до урядових верхах. Небезпека і гроші йшли рука об руку. Так, він не належав собі. Зате його не обдурили – йому всіляко сприяли в особистому питанні його вендети. Час минав, і Лекс розумів, що сам би не впорався. А так шанси на успіх все росли. Він все ближче підбирався до тих людей, що вбили його матір. І до тих, що хочуть вбити ще багато, багато матерів по всьому світу. Наркотики, біле золото Колумбії... щось в цьому житті не змінюється зовсім. І Лекс втратив останні ілюзії, поки йшов до мети, втратив багатьох бойових товаришів. Єдине, що він хотів вибити в кінці «завдання» - це свободу. 

Лекс не збирався все своє життя провести ось так, волоцюгою без роду і племені. Він не хотів закінчити, як його батько. Але раніше, ніж він виконає це завдання, його не відпустять. Лекс знав це так само точно, як своє ім'я. Тому йому й не хотілося відповідати на цей телефонний дзвінок. Він знав, що їхати доведеться. Нехай і ненадовго. Щоб розв'язати ту невелику проблему, те,  що так і не зміг до кінця довести Олесь.
- Ніколь, не тисни на мене. Скільки діб у мене є?
- Поки пара днів на обробку матеріалів з дому я змогла тобі вибити. Потім три доби, плюс переліт. Більшого ми від тебе не зажадаємо.
- Добре, я все зроблю. Висилай докладні інструкції. В мене ж немає іншого виходу? – Зло крикнув, абсолютно не стримуючись, Лекс в трубку.

Ніколь примокла. Її все частіше лякав цей похмурий і відлюдний молодий чоловік, із зовнішністю кінозірки й характером бика. Упертий і злобний. Серед колег йшли чутки, що до нього в команду в останню чергу записуються добровольці – надто складне завдання, дуже гнітюча атмосфера і непомірні вимоги. Лекс вимагав рівно стільки, скільки робив сам, але і цього було надто багато. Люди не хотіли підписуватися на таке. Люди гинули... а цей чортовий одинак ще показував свій характер.

Розмова закінчилася на веселій ноті. Лекс недобрим словом пом'янув трудоголіків, згадав і Дема з його цілодобовим програмуванням, зробив собі кави та усамітнився у своєму кабінеті. Ну, принаймні його відпустять дурні думки про Ліну. Зараз вона далека від нього як Місяць від Землі. Лекс влаштувався за батьківським столом, але раптом посміхнувся і поліз в ящик. Дістав зі скриньки намисто і подивився крізь нього на світло настільної лампи. На серці раптом стало тихо і тепло. Все буде добре. Він знав, він відчував це. І мама ніби посміхнулася йому з того світу. Робота? Це всього лише робота. Час. Він зможе, він же розумний. В пам'ять Олеся, він мусить помститися за нього, і за Ніка, і за Макса. І за Жанну. І за тих безіменних солдатів, чиї могили вони з уцілілими товаришами, рили в пустелі. Все буде, всьому свій час. Колись і він розповість правду Ліні, і вона зрозуміє його і не осудить. Адже мета виправдовує засоби, правда?