Глава 88

... Різні думки крутилися в голові у Лекса, і він не розумів, як він близький до істини. Ще зовсім трохи й доля натисне на спусковий гачок. І коло замкнеться, і все повториться, те, чого Лекс боявся більше всього на світі, що він допустить помилку і колумбійська мафія вийде на слід. Його, і близьких йому людей...
- Денвер. Не мовчи.
- Що чути про годинник? – Набір незв'язних слів паролів. Все як зазвичай. Лекс на автоматі видавав ту інформацію, яку від нього чекали.
- Вони як і раніше б'ють. Ваш особистий номер прийняв останню інформацію з братів Грім. Олеся більше немає з нами. Його ліквідували, але він встиг переслати мені пакет з документами. Ви нам потрібні. У нас на підході...
- Ні. Я оброблю інформацію і вишлю вам відповідь. Постарайтеся більше мені не телефонувати.
- Чорт забирай, Лекс! – Його співрозмовник зірвався з ділового тону. Чортові емоції... - Ми втратили Олеся, ти так нічого і не скажеш?! – Тільки холодне мовчання на цьому кінці дроту. Лекс і справді не знав, що сказати. Це був третій чоловік за останні пів року. Він намагався не прив'язуватися до своїх соратникам, але...

***

Лекс знав, що тепер ще кілька днів щербата усмішка Олеся буде йому снитися. Досвідчений оперативник, пережив громадянську війну. І ось, зірвався, а Лекс у  будь-яку хвилину може стати на його місце. Він і повинен був бути на його місці, поки не поїхав. Лекс не плекав ілюзій, він талановитий, молодий, гарячий. Удача любить його і йде рука об руку. Але він легко заміняємий – гвинтик у механізмі системи структури. Не він, так інший... Лекс досі пам'ятав ту людину –  коли  той осіннього вечора сидів на лавочці, загорнувшись у плащ, накинувши капюшон від дощу, а може, щоб приховати своє обличчя. Цей чоловік перехопив його на вулиці, коли Лекс вже був умовно вільний, відслужив в армії й навіть встиг попрацювати у внутрішніх військах. Але збирався змінювати життя і їхати в Колумбію самостійно. Щоб здійснити власну вендету. Він хотів знайти тих, хто вбив його матір і помститися. Не дарма Лекс понад два роки збирав інформацію по всіх каналах, не гребуючи й батьківськими зв'язками, одночасно діючи за спиною в  батька. Але совість його не мучила – у Лекса була мета. І ось... наживка спрацювала, але не в ту сторону, яку він розраховував. Лекса знайшли самі. Смішно. Ті ж люди, що колись вербували його батька, прийшли й до нього.

 Спецпроект «Вендета» - туди беруть людей з непростою долею, або тих, кому нічого втрачати.
Ось, як і зараз, судячи з того, що цей чоловік у плащі спокійно розповідає всю біографію Лекса, не роблячи знижку на молодість або на нерозуміння, на нього розраховують.
- А я з якої категорії? – Лекс пам'ятав, як зухвало поставив питання. Незнайомець у плащі тільки розсміявся йому в обличчя.
- З категорії молодих, неоперених пташенят. В тобі є потенціал, хлопець. У тебе є минуле – твій батько. Загибла мати...
Не буду лукавити, без цього багажу тобі не бачити проект  «Вендета», як своїх вух. Але ти багато нарив інформації, навіть натрапив на те, про що тобі знати не потрібно. Колумбійська мафія – це тобі не комп'ютерна гра. Тут все набагато складніше.
- Значить, ви мене ликвідуєте ? – Господи, Лекс навіть червонів, коли згадував ту розмову. Йому у відповідь знову сміялися в обличчя.
- Ні. Я же сказав, що бачу в тобі потенціал. А раз ти з тих, кому нема чого втрачати, і хто все одно хоче поткнутися в саме пекло, щоб помститься я вирішив, що тебе можна використовувати на благо нашої структури. Ну як, ти згоден?
- А подумати є? – Лекс ще намагався бути хоробрим. Але чоловік раптом випростався і встав. І в складках плаща в місячному світлі тьмяно блиснув пістолет з глушником.
- Ні. Жарти скінчилися. Ти з нами?