Глава 84

Банально, але він зараз був майже щасливий. Жив повним життям, дихав на повні груди. Хоча...
- За фактом, я просто втік. – Дем розумів, що перевантажений проблемами мозок просто рятується в цій заспокійливій рутині. Але це не вихід. На день, два, так. Але рішення висіло дамокловим мечем над головою. Дем ховався за движком, за роботою, як за стіною, але розумів, що це – менше із зол. Так, він повинен зробити свою роботу. Адже, поклавши руку на серце, це він заварив кашу з промисловим шпигунством. Ще мама в останні роки просила його бути уважніше з Алексом. Вона намагалася поговорити з Демомо по-доброму, але він, звинувачуючи її у тому, що у неї не вистачило сил захистити його, молодшого сина від злого ставлення батька, не вистачило сил піти й врятувати його, винив  маму за неспроможність і слабкість. Хоча вона завжди намагалася, Дем прекрасно це пам'ятав. Вона завжди стояла за нього горою, і сама отримувала за свій  захист. Але занадто складне питання – боротьба з домашнім тираном.

Тому зараз, бувши більш дорослим і тверезим, Дем не міг звинувачувати її в байдужості. Так, вона зробила помилку, вона зрадила батькові й не хотіла народжувати його. Але вона не відвернулася, материнська любов нікуди не поділася. І мама не була сліпа у своїй материнській любові, вона багато разів просила Дема бути обережним з Алексом, говорила, що її старший син не такий простий, яким хоче здаватися. Але Дему було простіше у всьому звинуватити мати, чим подумати над її словами.

 Так він чинив в житті – або чорне, або біле. І за надмірну довіру Дем поплатився, звичайно. Всього то й треба було... не давати ключів від квартири Алексу. Не брати роботу додому. Не розповідати братові про конкурентів, не ділитися радістю від успіхів у програмуванні движка. Не показувати на домашньому комп'ютері, не розповідати покроково, що до чого. Стільки «не», господи. Стільки помилок, що будуються на основному наріжному камені – сім'я, довіра.

Дем досі розумів, що б'ється головою об кам'яну стіну, потрапивши в чортову пастку підсвідомості. З самого дитинства сім'я для нього була понад усе. Він обожнював покійну сестру, за її відсутністю – брата Алекса. І навіть Еллі завжди була в його серці. А зараз, коли все змішалося, і потрібно було робити вибір і ставати на чиюсь сторону, він так і не міг визначитися. Здавалося, все банально і легко – Алекс його зрадив, потрібно здати його поліції, посадити у в'язницю, залишитися з Еллі, дописати движок і відбілити себе в очах керівництва «Технотек».

Стати незамінним програмістом, вибитися в люди. Але черв'як сумніву їв його душу. Так легко сказати: «зрадив» і відвернутися. А як зробити крок, як своїми руками розвалити вже не одну – свою, а дві, дві сім'ї? Що скаже він Анні, як подивиться в очі Маші? І як потім боротися з Веронікою, котра ненавиділа Еллі, постійно чекати її автомобіля в кожному провулку? Вибір без вибору.

Fatal Error. Рішення у Дема не було, тільки сумніви. І він розумів, що якби зараз побачив Еллі й заговорив з нею, розповів віч-на-віч свої сумніви, вона покинула б його, не роздумуючи. Вона вважала б його боягузом. І правильно би зробила. Адже вона хотіла його цповністю, без залишку. Вона хотіла, щоб вони любили один одного без страху. Щоб він кинув світ до її ніг. А не ось ці компроміси, які знецінюють їх любов.

Як хотілося б бути таким, як її брат. Лекс – жорсткий, чесний, безкомпромісний. Якщо любить, значить любить. Ненавидить – теж не приховує. Рятує, так по повній, не даючи шансів на втечу. У нього є тверді думки, світогляд, система цінностей. А у Дема суцільне болото. Іноді йому здавалося, що він недостойний Еллі, яка так походила на свого брата. Що Еллі заслуговувала кращого, такого, як Лекс. А не такого слабкого духом, як він сам…