Глава 78

Дем якимось надзвичайним зусиллям волі зміг піднятися з дивана і заліз в кишеню, звідки дістав гаманець.
- Проблема вирішена, ковбой. Можеш викликати таксі. – Останні слова прозвучали досить не впевнено, тому, що Дем знову кинувся у ванну, де пробув ще довше.

Лекс почав згадувати найпростіші засоби від отруєння і в черговий раз подякував всім богам, що його минула така жорстока доля. Мігрень здалась вже й не такою страшною, тим , чим зараз страждає Дем було більш неприємніше.
- Е, ні, в такому стані я тебе не залишу. 

 Дем знову повернувся на вихідні позиції на диван і повільно видихнув. Його обличчя набуло зеленуватий відтінок.
- Я в нормі!
- Я бачу! – Лекс підійшов ближче і взяв його за плече. – Марш в ліжко. Швидко.
- Ти випадково недільним татом не підпрацьовуєш? – Дем ще намагався жартувати, але було помітно, що йому погано.
- Будеш знущатися, не дозволю включати комп'ютер. Здається, це для тебе сама страшна кара? Хапайся за моє плече. Ось так. Спальня зовсім поруч. Блін, на ногу наступив, от кабан. Майже прийшли. Лягай. Ось так. Ну що там щодо комп'ютера? Злякався, так?
- Твоя суворість не знає кордонів. – На обличчі Дема з'явилася дивна посмішка, більше вона нагадувала  застарілу гримасу болю.

– Зізнаюся чесно, у мого батька були більш жорсткі заходи впливу. 

 Лекс завмер, не знаючи, як реагувати на останні слова, сказані втомленим пошепки Демом. А той лежав на ліжку, більше нагадуючи труп. Він закрив очі, але фарба потихеньку поверталася на його обличчя. Значить, йому ставало трохи краще.
- Лежи й відпочивай, а я сходжу в село. Поповню запаси провізії й аптечки. А то крім аспірину в мене нічого немає. Я куплю ще щось від отруєння. До речі, я не жартував щодо комп'ютера. Сьогодні він під забороною. Я особисто простежу.
- Лекс, спасибі. – Дем раптом випростався і сів, заглянувши йому прямо в очі. – Я дійсно дуже тобі вдячний. Як я можу відплатити за твою доброту до мене?
- Слухай, не починай. – Лекс почервонів від збентеження і ледве зумів стримати себе, щоб не відвернутися. – Я нічого такого не зробив. І це не заради Еллі, якщо що. Я у будь-якому випадку залишився би. Я не зміг би виїхати й відвернутися від тебе. – Тут Лекс таки відійшов в сторону.
- Я знаю, що це не з-за Еллі. Може, це нерозумно так говорити, але я відчуваю людей. Відчуваю їх фальш і нещирість. Лекс, ти дійсно дуже хороший хлопець. Я хотів би бути схожим на тебе — стати сильним і сміливим.  Лекс, я просто хотів сказати, що ти, напевно, третій, за всі роки, хто поставився до мене по-людськи. Просто по-людськи.

- А хто перші?
- Моя покійна сестра. — З гідністю промовив Дем.- і Еллі.

Лекс зрозумів, що треба тікати. Він і так задурив голову хлопцеві, обдурив його довіру, ще й історія з Ліною... якого біса він вплутався в цю авантюру?
Дем знову важко відкинувся на подушки й закрив очі.