Глава 75

Дем насупився і потер перенісся. Він явно сильно втомився, але здаватися не збирався.
- Ти не боїшся зі мною наодинці залишатися?
- Якісь проблеми? — Уточнив Лекс.
- Проблеми скоріше з головою. — Цинічно посміхнувся Дем. - Можу кидатися на людей. Якщо мене роздратувати.
- А що це з тобою таке? — Знизав плечима Лекс, даючи зрозуміти, що приймає правила обережної гри. — Спадкове чи що?
- Так. Від татка. — Від голосу Дема побігли мурашки. Лекс вмів розпізнавати відтінки в розмові й моментально повернувся, щоб побачити, як його співрозмовник інстинктивно зводить лопатки.

І гримасу болю на його красивому обличчі. Здається, не так він простий, цей слюнтяй. У нього свої таємниці, не менше лякаючі, ніж у Лекса.
- Знаєш, не хочу лізти не у свою справу, але якщо об'єктивно згадати твої справи, то м'яко кажучи, тобі потрібно відпочити.

- А ти не боїшся залишатися зі мною, після мого попередження? – В голосі Дема забриніла іронія. Лекс відставив убік пляшки й розвернувся, щоб поглянути хлопцеві в очі. Гідний супротивник – одна комплектація, одного зросту, одна любов на двох.
- Хлопець, я не хочу тебе засмучувати, ти звичайно крутий, але я відслужив в армії. Потім продовжив службу за контрактом. Потім мені дали звання капітана.
- Сподіваюся, не за красиві очі? – Реготнув Дем, розряджаючи ситуацію. Лекс теж розсміявся.
- Треба ж, який цінитель знайшовся. Очі в мене без сперечання красиві, але звання дають у нас за інше. І краще тобі не знати про те лайно, яке мені довелося вигрібати останні пару років.
- Ну, раз так, то за це треба випити. – Дивно і смішно, але Лексу цей хлопець з гострою  мовою і своїми тарганами в голові був симпатичний. Не вчасно звичайно, ну що робити?
- Я наллю тобі те саме,  що і собі?
- Звичайно! Мінералку? Ти за кермом. А я взагалі не п'ю. – І знову сміялися обоє. І Лекс раптом відчув, що тугий клубок нервів почав відпускати. Він не один... не один.

Вечір, будиночок в лісі...

Вечір вдався. Дем, хоч і ніяковів, але втягнувся в спілкування. Потроху, вони базікали про останні комп'ютерні  ігри, відчуваючи, як зникає напруга. Занадто багато всього відбулося за останню добу. Занадто багато навалилося. Він майже не спав, не їв (пачка чипсів і напівмертвий сир , завалявшийся в холодильнику Лекса,  не в рахунок. Лекс від нього не відставав, хоча вигляд у нього був більш похмурий, ніж у Дема, і мовчав він набагато більше, ніж говорив. Дем не хотів лізти йому в душу. Вони й так знайомі мимоволі... їх пов'язувала тільки Еллі. Ох, Еллі. Дем стиснув кулаки.

Вони погано розлучилися вночі, коли вона втекла. А він не подзвонив, не поговорив, нічого не пояснив. Лише звалився як сніг на голову зі своїм арештом.
- Слухай, може зателефонувати Еллі?
- А? – Лекс перейшов в стан «пішов в себе, повернуся не скоро». – Кому?
- Еллі.