Глава 74

- Тату, я на вечерю не залишуся. В мене термінові справи, вибач. Розваж, будь ласка Ліну, скажи, що я повернуся до ранку, і якщо вона буде добре себе почувати, відвезу її до батьків, додому.
- Але...
- Пробач, я дуже поспішаю... - Тільки кулею вилетівши з дому, Лекс зміг перевести подих. Його розривало від погано стримуваної люті й від... бажання. Чортове, прокляте  бажання, поглинуло його, немов безодня, після того поцілунку в бібліотеці. Ліна не хотіла і відбивалася, але розпалила його цим ще більше. Він так хотів покарати її, поставити на місце, принизити, а замість цього покарав сам себе. Як він тепер в очі їй буде дивитися? Він, сильний, здоровий, красивий чоловік, який не знав відбою від дівчат?

Лекс ніколи нікого не брав силою, ніколи не злітав з котушок, ось так... Лекс сів в машину і від злості з силою опустив голову на кермо. І, звичайно, потрапив на клаксон. Чорт!
Геть, треба їхати якомога далі від цього будинку, від ніжних рук Ліни, що обвивали шию, коли він вранці переносив її через поріг. Вона – не його, вона чужа, і він своїми руками будує щастя для неї та її коханого. Він не має права на почуття до неї. Господи! І Лекс вдавив газ на повну, в глибині душі сподіваючись, що потрапить в аварію, поки доїде до місця.

...Не потрапив, доїхав. І хитромудро вилаявся, побачивши, що в його «лісовому будиночку» в глушині горить світло в одній кімнаті.
- Який же я ідіот! – Лекс дивувався сам собі. Адже тільки вранці він привіз сюди Дема на тиждень. І що тепер? Їхати назад?
- Чорт, чорт... - Машина чхнула раз, другий і заглухла. Звичайно, за законом підлості. Тепер він замкнений тут до ранку, як мінімум. Таксі в глушину вночі не поїде. А його тачку треба розбирати й дивитися, що сталося, при світлі дня. А може, це доля?
Раптом кишеню почав палити мобільний телефон. Треба вимкнути блютус. І забути, забути про те відео, що він завантажив собі вранці.
 

Лекс увійшов у будинок, але Дем не відгукнувся. А якби це була поліція? Чи вороги? Так його тут можна накрити за милу душу. І що в цьому хлопчику знайшла Ліна? Лекс зітхнув і вирушив на пошуки свого небажаного гостя.
Знайшов він його в бічній кімнаті з ноутбуком. Здається, в тій же позі, що й залишив. Цей дурень, що навіть не вставав?!
- Гей, Дем, одужуй. Білі в місті. Вставай, це я, Лекс. — На слово «тюхтій» не реагував, довелося потрясти за плече. І тільки тоді Дем відірвав погляд від блакитного монітора і перевів його на Лекса.
- Треба ж. А що ти тут робиш?
- Щоб я здох, Дем! Це поки що мій будинок! — Щиро здивувався реакції Лекс. -Я хочу зникнути з радарів батьків і начальства. Більше ніде. Хотів побути один, але не виганяти ж тебе ... складеш мені компанію?