Глава 73

Тієї ж ночі, у бібліотеці...

- Лекс! Як все пройшло?
- Відмінно. Твій герой на волі й в безпеці. Правда, часу і грошей на це довелося витратити більше, ніж потрібно, але справу зроблено.
- Спасибі тобі, Лекс... не знаю, як віддячити тобі за все, що ти...
- Не знаєш? – Раптом в голосі Лекса пролунав метал і він, витягнувши руку, притиснув мене до стелажа бібліотеки. – Давай допоможу. — І схилився наді мною, оволодівши губами в жорстокому поцілунку.

Я билася під його сильними руками, намагаючись відвернутися, втекти, але він був сильніший. Жорсткіше, ніж я звикла його представляти. Він не дбав про мої бажання в цей момент, просто брав, як загарбник те, що вважав за потрібне. Не беручи до уваги мої бажання. Моє «ні» зараз для нього не мало жодного значення. Якби я не була такою зараз злою, я б напевно розридалася.
- Це тобі за моє приниження. – Лекс розірвав свої обійми так само різко, як і уклав мене в них. І кинув цю незрозумілу фразу. Вірніше, навіть дуже зрозумілу. Я на мить уявила, як йому було там, у поліції, домовлятися і звільняти мого коханого. Вовк в овечій шкурі, ось ким він прикидався там весь час. Мене знудило від власного цинізму.

Я ж просто використовувала Лекса і його почуття до мене. Я нічим не краще, ніж він, коли сперечався на мене. І покарання, яке він визначив мені зараз, було заслуженим. З очей мимоволі покотилися сльози, але Лекс не звернув на них ніякої уваги. Лише недбало кинув на стіл біля крісла телефон зі словами: «постарайся більше не забувати».

Якби я знала, що ховається за цими отруйними словами. Але я не відьма, я не можу бачити більше, ніж належить. Тому я тільки шмигнула носом йому вслід, коли Лекс пішов з бібліотеки, голосно грюкнувши дверима.