Глава 71

А те, що він зробив в гаражі... я взагалі в боргу після цього. Я про себе тихенько посміхнулася. Все як у моїх улюблених любовних романах – мій золотий хлопчик, лицар у блискучих обладунках. Крім того, не можна було скасувати це дивне фізичне притягнення тіла. В мене досі мурашки по спині йшли після того неусвідомленого поцілунку. Ах, чорт! кого я обманюю? цілком усвідомленого. Мене все життя дико тягнуло до нього. Навіть більше... я з семи років закохалася в того похмурого дванадцятирічного хлопчика, яким він був.

І мої почуття не згасли навіть крізь роки. Кажуть, що любов буває одна, на все життя. Тепер я абсолютно точно знала, що це неправда. Можна любити двох... тільки абсолютно по різному.
Лекс, Лекс.... як він дивився на мене, коли я спала, вірніше, удавала, що сплю. Просто сльози на очі наверталися від серйозності в його погляді в ту хвилину. Ніби я раптом несподівано стала центром світу. Так, так буває. Я зітхнула і закинула голову. Ні, це тільки в романах так буває.

А на ділі виходить, що я перебуваю у відносинах з іншим, інфантильним хлопцем, дуже прив'язаним до своєї сім'ї. Духовні цінності Дема надто відмінні від моїх – він ніколи б не зрозумів тієї незнищенної спраги справедливості, що горіла в моїй крові. Я такою народилася. Я, Лекс і ще багато, багато людей. Але Дем не з їх числа. Він ніби з іншої планети. Ах так, ще він не любить книги так, як я...

«Зате він любить тебе», - шепнув внутрішній голос. Я знову тихо зітхнула. Я вже не була так впевнена в цьому.
«А як же погром в офісі «Технотек»? А понівечена машина брата? Для тебе це нічого не значить?»
Значить, ні!
- Господи, я не знаю, не знаю що мені тепер робити. – Відчайдушно, швидко прошепотіла я.

Адже дилема ще не вирішилася. І я повинна зробити вибір, перш, ніж Вероніка зробить його замість мене. Часу все менше, а я сиджу тут, як у клітці! І думаю зовсім не про свого хлопця, а про іншого чоловіка, який зайняв всі мої думки. Боже, як це погано...
І, наче у відповідь на мої молитви, двері бібліотеки відчинилися, і увійшов Лекс.Я не звернула уваги, крім того, він завжди добре володів собою, але ці дрібниці, коли б я була  у звичайному стані, миттю кинулися б мені в очі — розстебнутий комір сорочки, нервово стискають кулаки, надто блискучі очі й тремтячі вилиці. Але я не звернула уваги ...

***

Вечір, особняк його батька ...

Лекс приїхав пізніше, ніж очікував. І, знаючи, що Ліна з нетерпінням чекає його, кинувся в спальню. Але там нікого не було. Звичний, давнійстрах стиснув серце – куди вона пропала? Викрадення чи щось гірше?
- Видихни, хлопець. – Сказав батько. - Вона пішла в бібліотеку, розвіятися. Дівчинка все так само пристрасно любить книги.
- Ага. – З незрозумілою злістю відповів Лекс, проковтнувши останні слова, що так і рвалися з його губ: «вже не більше, ніж свого хахаля».