Глава 68

Байдуже сонце світило на будівлю поліції. Лекс зиркнув на годинник і вилаявся – бюрократія змусила його зробити зайвий круг до поліцейської дільниці.
Дем сидів на холодній дерев'яній лаві в гордій самоті, витягнувши довгі ноги, і старанно стежив за виразом обличчя. Щоб не стерлося, не зник той його нудьгуючий вираз.  Він чітко розумів, якщо потрапив в халепу, значить розплачуйся. Пощади не чекай. 

 Дем ні секунди не шкодував про те, що розгромив офіс. Він же не робот, він просто не міг впоратися з почуттями. Але відеокамери зазняли його вакханалію, і тепер Дем навіть мало вірив у те, що Еллі витягне його з халепи. Хоча, сподівався, звичайно. Адже всередині кожного з нас живе маленька дитина, яка боїться і плаче при вигляді небезпеки.
«Нічого, це ще квіточки!» - підбадьорив його внутрішній голос. Дем щулився. Іноді він ненавидів свій внутрішній голос.

Несподівано з'явився поліцейський і заклично потрусив ключима. У його супроводі Дем пройшов довгим вузьким коридором і опинився перед білими дверима. Долонею штовхнув двері й увійшов у тісну стерильну кімнатку, в якій, попри зовнішню чистоту, відчайдушно тхнуло зізнаннями та навіть сповідями. Він провів у цій дірі всього кілька годин, але так і не зумів до неї звикнути. Ось і зараз у нього забилося серце, і змокли долоні. Потім  спина і плечі. Він підійшов до дерев'яного столу, за яким сидів високий, красивий хлопець. Вірніше, молодий чоловік.

Чорні пасма чуба падали на великі очі, всередині яких гніздилися крижинки. Але не зважаючи на  крижинки в очах, хлопець посміхався.
- Я вас залишаю. – Поліцейський вийшов і Дем сів навпроти незнайомця.
«Тримати обличчя. Ти  сміливий... і далі по тексту. Не показуй свою слабкість. Цей красень явно хижак. Як тільки він відчує кров, він не відступить ».
- Вітання. Мене звуть Лекс. Я від Еліни. Ти їй дзвонив.
- Вітання. Так. А чому вона сама не приїхала? - Кров кинулася в обличчя Дему, він навіть подався вперед. 

Але хлопець був дійсно холоднокровним і розслабленим там, де Дем — стисненим як пружина. Тому Лекс навіть не здригнувся від кидка Дема.
- Не змогла. Тебе влаштує таке пояснення?
- Ні, хай йому грець. - Дем чесно намагався взяти себе в руки. Він умовляв себе, що його співрозмовник не просто так дражнить його, що він просто тупий, що бійка в залі переговорів — не найкращий спосіб зарекомендувати себе в будівлі поліції. Але розум слабо піддавався на вмовлення. Зате відмінно реагував на провокації незнайомця!
- Розслабся. - Лекс, вирішив зглянутися над Демом. Він  відкинувся на спинку старого залізного стільця і ​​задер голову, щоб поглянути в крихітне вікно за ґратами. - Я її двоюрідний брат. Тільки повернувся з тривалого відрядження.
- Наскільки тривалого? - Голос Дема сочився отрутою. - Ми зустрічаємося з Еллі понад рік.