Глава 67

Я не стала повідомляти, що не спала, а відключилась, тому обмежилася кивком. Говорити було боляче. Дихати теж. Ковтати взагалі нестерпно.
- Давай до мене на руки. – Лекс виніс мене з машини та поніс до хати. – Все в порядку, я в загальних рисах все розповів татові й він подбає про тебе. До речі... - Лекс трохи зачекав і спохмурнів. – Його дружина Алла – лікар. Так що вона догляне за тобою, і зараз огляне тебе. 
- Я не проти. – Прохрипіла я.
- А хто тебе питає? – Зігнув невдоволено брову мій герой.
- Гей, легше, не насідав на неї. – Батько Лекса спробував стати на  мою сторону, але зхопив блискавки з очей надто турботливого сина.
- Ой, тату, не починай. Ти що, Ліну не знаєш? Ходяче нещастя. До речі, стеж за нею. Не дай їй втекти. Я серйозно, для її ж благополуччя.
- Син, головою відповідаю. – Мені не сподобався вираз обличчя батька Лекса. Чомусь відразу згадався фільм «Три мушкетери» - один за всіх і всі за одного. Зате Лекс, здається, трохи заспокоївся і перестав сіпатися.
- Сподіваюся, він не застосує до мене фізичний вплив? – З острахом запитала я, коли батько Лекса рушив за дружиною. Лекс, нарешті, заусміхався.
- Не переживай, він залишить це задоволення за мною. 

Я тільки пирхнула і надулась. Практично відразу до нас підійшла дружина батька Лекса, мила блондинка, середнього віку, дуже доглянута. Від неї так і віяло теплом і добротою.
- Хлопці, покиньте нас. – Скомандувала вона і  чомусь я перейнялася до неї довірою. Вона довго оглядала й обмацувала мене, потім покликала чоловіків, переминавшихся за дверима.
- Можу вас заспокоїти, нічого серйозного не сталося. В мене є мазь, набрякнення спаде до вечора. А через пару днів дівчина буде як новенька. Дівчині пощастило... - І тут вона заглибилася в опис подробиць людської анатомії, яка навіювала на мене сон. І я відключилася, лежачи на м'яких простирадлах, тепер вже надовго.

У будинку батька Лекса...

- Лекс, синку, не хвилюйся ти так. Я про неї подбаю, ти ж знаєш. – Батько виглядав стурбованим. Але Лекс поспішав.
- Спасибі, тату. Я розумію, що поступаю зараз як скотина, звалюючи ось так вам на голову Ліну з її проблемами...
- Все добре. Ми ж сім'я. Якщо зможу ще чимось допомогти, говори. 

 Лекс не зміг стримати усмішки, і потягнувся до батька.
- Просто обійми мене, тату! Я сподіваюся, до вечора повернуся. А Ліну треба буде доставити її батькам, які, до речі, не повинні знати нічого про події.
- Я – могила. – Жартівливо відсалютував батько. – А ти куди?
- В банк, зніму гроші. Потім в поліцію. Мені треба звільнити одну людину, внести заставу.
- Удачі тобі. І візьми мою машину.
- О, тату, у тебе манія переслідування... - Лекс закотив очі. – Ну, добре, тільки заради тебе. Чорт забирай, я побував в армії, став спецагентом, потім після навчання їздив по гарячим точкам, а як тільки потрапив додому, батько питає мене, чи  одягнув я шапку в мороз. Я ж уже дорослий, тату!
- Ну, для мене ти завжди дитина. – Батько посміхався, обіймаючи сина. – Я знав про тебе все, але знати – це не бути поруч. Тому я такий щасливий, що ти подзвонив і приїхав.
Лекс розпрощався з батьком і змінив машину на темно -сіру, кольору мокрого асфальту, позашляховик. Хвилина, і автомобіль заревів, здіймаючи гравій з-під коліс.