Глава 66

«Щось Лекса довго немає. А якщо він не чув?» - Якісь безрадісні думки ще копошилися в моїй голові, поки Алекс душив мене, повільно, неквапливо, на совість.
Повітря катастрофічно не вистачало. Я ж не могла хрипіти, тільки судомно ворушила губами. Але рятування прийшло з боку дверей. Лекс, як справжній армійський хлопець, миттєво оцінив ситуацію, і прослизнувши в гараж, різко вдарив Алекса в живіт. Той розтулив руки і я застогнавши, повалилася, як мішок, на підлогу. Мене знудило, але не було сил навіть поворухнутися. 

Лекс не витрачав часу даремно – кілька точних ударів по больових точках, звідки він тільки їх знає так досконально, і Алекс вирубився. А Лекс взяв мене на руки.
- Так, Еліна, у тебе будуть великі проблеми. – Круги як раніше плавали перед очима, але навіть в такому стані я оцінила ступінь злості Лекса. І почала побоюватися за своє життя, тільки вже з іншого боку. Він ніколи не називав мене повним ім'ям. Здається, в мене дійсно проблеми. - Мовчи, жінка та слухай мене. Зараз я везу тебе до свого батька, за місто. Тобі потрібен спокій і догляд. Я можу розраховувати тільки на нього.

А сам я їду розв'язувати питання з твоїм чортовим коханим, із-за якого ти тільки що ледь не втратила життя. І не дай Бог, чуєш, Еліна, ти хоч крок ступиш з дому мого батька. Ти мене чуєш? – Від голосу Лекса бігли мурашки, але я спробувала розрядити ситуацію, здавленим хрипом з опери:

-І що ти мені зробиш? - Здається, я даремно сказала це, розсердивши його ще більше.
- Ах, ти ще питаєш, паршивка? - Голос Лекса став тихим і в ньому зазвучав метал. – Пам'ятаєш, я тобі вночі розповідав про батька і кошеня? Так от, я особисто займуся твоїм вихованням, беручи приклад з батька. Мало не здасться. Ти зрозуміла? 

Я покірно кивнула, бо сил говорити вже не було.
По ходу поїздки я відключилася прямо в машині, тому, що коли відкрила очі, Лекса у ній вже не було. Ми стояли на під'їзній доріжці біля досить милого двоповерхового кам'яного будиночка. Навколо були  клумби, і було так спокійно... я відчула себе як вдома, і прикрила очі, нагострив вуха. Адже на ґанку стояв батько Лекса і співчутливо (ну, мені так здалося) кивав. Син же, перегнав тата на голову. Він обурено щось розповідав і жестикулював. Напевно, описував мої гріхи. Я зітхнула, дійсно, яка ж я дурна. Добре хоч здогадалася закричати. Лекс відійшов від батька і зазирнув у машину.
- Ти прокинулася?