Глава 65

Двері гаража виявилася нещільно причинені. Я обережно штовхнула їх й покликала Алекса. Не дочекавшись відповіді, я відчинила двері навстіж, впускаючи сонячне світло. У гаражі було темно, і я спочатку не побачила зігнуту людську фігурку біля уламків машини. Я пам'ятала, як цей автомобіль багато значив для Алекса. Він збирав на нього з найпершого дня своєї роботи, саме на цей Мерседес, чорний, блискучий, красивий. Він нагадував мені чорний діамант. А зараз від нього залишилися лише покалічена купа металу, ніби невідомий звір вгризався в плоть машини та відкушував по шматочку.

Жахливий, вандальський розмах вразив навіть мене. Що вже говорити про бідолаху Алекса. Він був геть розчавлений, майже обіймаючи капот. Я обережно зробила крок вперед – один, другий...
- Алекс, господи... Що тут сталося?
- Господь тут не причому. Це все він. «Караюча рука», здається це з Біблії? Він знав, як багато значить для мене ця машина і повністю знищив її. Розніс так само холоднокровно, як і за життя змітає все на своєму шляху. Він забрав в мене найдорожче. Він...
- Хто він? – Мої долоні похололи, і мозок здається, зрозумів, що треба тікати. Але ноги, як на зло, прилипли до підлоги. Другий раз в житті. Я проклинала їх і власний дикий страх, який паралізував мене, але нічого не могла вдіяти.
- Він. Твій хлопець. Мій брат, Дем. – Тікати треба було зараз, коли Алекс, нарешті підняв очі й подивився на мене. Його очі хворобливо блищали, і я вже було злякалася, чи не божевільний він.
- Алекс... 

***

Цей чоловік встав з колін і я тільки зараз зрозуміла, наскільки він великий і високий. І я, плюгаве дівчисько, одна однісінька з ним тут, в гаражі. Кричи, не кричи, все одно ніхто не почує.
- Мій брат думає, що помстився мені й з кінцями? Він помиляється. Я відняв у нього роботу. Але це не все. Тепер, нарешті, мені є, що у нього відібрати. У мене є ти.
«Ох, чорт, він зійшов з розуму», - це була перша думка, що промайнула в моїй голові. А друга була: «і ти сама прийшла до нього, дурепа...»

Так, стоп. Дурочка! Стоп слово, яке сколихнуло сьогоднішній ранок, те, яке сказав мені  за плитою... я тут не одна! Лекс поруч і прийде на допомогу! І якщо я не можу бігти, я можу кричати!
Я заверещала, як переляканий заєць. Здається, це дійсно було голосно. Але це мало і зворотну дію – Алекс був надто близько, і він зірвався з місця, схопив мене, як ганчір'яну ляльку, і стиснув горло. Скажу чесно, я була не з силачок. Так що в мене перед очима попливли райдужні кола і я судомно намагалася дихати. Але замість цього тільки хрипіла.