Глава 63

Того ж ранку, в будівлі поліції...

- Чорт, боляче. – Прошипів крізь зуби Дем, коли черговий запопадливий поліцай штовхнув його в спину, в кімнату, де стояв телефон. Наручники різали напухлі зап'ястя, кісточки пальців після нічної вакханалії, боліли нестерпно.
- Дівчисько! – Вилаяв його поліцай і взагалі-то Дем в глибині душі був з ним згоден. Його щиро лякала думка про виклик Еллі, але... він повинен вийти звідси. Побачити її, поговорити щиро. Розповісти свій план.

- О, соня, з добрим ранком! – Лекс прокинувся непристойно рано і намагався спорудити сніданок на кухні з підручних елементів. До плити він мене не підпустив. Я так підозрювала тому, що він пам'ятав кілька моїх невдалих експериментів p дитинства, і вирішив перестрахуватися.
- Може, я допоможу? – Невпевнено, бочком я посунулася до ножа, але Лекс спритно прибрав його з-під мого носа.
- Так. Пора прояснити обставини. Останній раз ти ледь не підірвала весь дім, ти пам'ятаєш?
- Я готувала пиріг! – Взбіснувалась я.

– І я пам'ятаю, це тоді, коли ти ледь не підірвала наш будинок! Просто занадто рано відкрила газ...красуня, якби я не відняв в останній момент у тебе сірники, ми б вже лежали в братській могилі, ні?

- Коли ти цитуєш слова свого тата, ти стаєш неймовірно нудним. – Надулася я. – Але люди ж змінюються!
- Я поки занадто мало тебе знаю. – Реготнув Лекс, норовисто нарізаючи хліб. Я в серцях кинула в нього шкаралупою від яйця. Природно промахнулася, і шкаралупа впала на підлогу.
- Потім приберу. – Махнув рукою Лекс.
- Я сподіваюся, ти спіткнешся на ній і впадеш! – Від щирого серця побажала я. – О, мобільний дзвонить, мама, напевно.
І тут мій погляд впав на екран, де світилося одне єдине ім'я. Моє серце упало в п'яти, долоні моментально спітніли.

Я перевела розгублений погляд на Лекса, і щось читалося в ньому таке, що він кинув сніданок і рвонувся до мене.
- Стоп. Свідомість втрачати не збираюся. – Я віддихалась і зупинила Лекса рухом долоні.
- Він дзвонить?
- Він... - Після вчорашнього вечора я взагалі сумнівалася, що Дем мені подзвонить. Тим більше так рано. - Алло. Щось трапилося? – Здається, після кількох фраз я так змінилася в особі, що Лекс таки схопив мене за талію, щоб підтримати. Вчасно. Я б напевно впала.
- Що сталося? – Лекс бачив, що я поки розмірковую над варіантом «грюкнути в непритомність», вирішив знову взяти ситуацію у свої руки.
- Дем в поліції. – Мої губи пересохли й ледь ворушилися. – Здається, Вероніка не дочекалася моєї відповіді. Все закрутилося, Лекс...
- Сядь і заспокойся! – Такого начальницького і суворого голосу я ще не чула від милого Лекса. Він неначе змінився за одну мить. Тільки що був другом дитинства, як особистий плюшевий ведмедик, а зараз став чоловіком, який розв'язує проблеми.