Глава 61

Лекс ненавидів себе за те, що відчайдушно боявся. Але армія і подальша служба навчили його, що не варто відступати перед страхами. Тому одним поривом, він схопив мобільний і набрав давно знайомий номер. І почув у трубці голос, який не чув понад п'ять років...
- Синку?!
- Добридень, татусю. – Сам несподівано для себе боязко прошепотів Лекс.

Я поворухнулася уві сні й мало не впала з дивана, відкрила очі. Лекса поруч не було, але десь поруч чувся його тихий голос. По парі фраз я розпізнала, що він говорить з батьком. На серці раптом стало так тепло і затишно, немов я повернулася додому.
«Все-таки подзвонив... сам, без нагадувань, не дивлячись на свої страхи. Лекс такий, Лексу невідомі сумніви, він нічого не боїться, хоча один бог знає, як складно дзвонити після такого розриву з батьком, якого не бачив багато років».
- О, а ти вже прокинулася? – Лекс увійшов у кімнату беззвучно і зловив мою розморену посмішку. Його обличчя незвично розчервонілось, хоча було видно, що він задоволений.
- Я як штик! – Я віддала йому жартівливий салют, поки Лекс схилився наді мною. – Як тато?
- О, так ти все чула?
- Ні, я прокинулася досить пізно. Просто... - я зам'ялася. – Коли ти говориш з ним, у твоєму голосі з'являються такі нотки. Іноді я тобі навіть заздрю.
- Старий паршивець, схопив трубку з перших гудків, уявляєш? Так, мені не вистачало його всі ці роки.
- Я тебе розумію. Ми з мамою найкращі подруги.
- У тебе світова мама. Вона в черговий раз спробувала нагодувати мене, навіть через телефон.
- Ти єдиний хлопець, хто відмовляється від її запрошення.
- Ось як? Незручно об'їдати вас. Гаразд, завтра вип'ю чайку. А то, я дивлюсь, про мене вже ходять легенди у вашій родині.
- Не те слово. Батьки так зраділи твоєму приїзду, що навіть не запитали, коли я повернуся. А як твій тато?
- Все добре. Живе за містом. Але все можливо. До речі, він говорив, ти кожен рік заїжджала в гості... в той день коли я поїхав.
- Так. Я ж знала, як йому важко було відпустити тебе. Тим більше ви розлучилися так недобре. — Виникла пауза. Лекс немов щось чекав. Ох, чорт, мене завжди дратувало, коли він ось так відчуває мене.
- Лекс...
- Чого?
- Прости мене, за той випадок. Не варто було мені так нагнітати.
- Той жарт дійсно був  дуже дурним і жорстоким, Ліна. – Лекс присів на краєчок дивана і спохмурнів. – Все так, як повинно бути. За кожний злочин людина повинна нести покарання. А я був вже не дитиною, я прекрасно розумів, що до чого, граючи твоїми почуттями, сперечаючись на твої почуття.
- Але я не віддала тобі свою невинність. – Раптом брякнула я.
- І слава богу! – Блиснув очима Лекс. – Але ти віддала мені набагато більше – своє серце, а я принизив тебе і розтоптав. Я ж не дурень, я все прекрасно розумів. Ліна, армія навчила мене тому, що правила написані для людей. І жодна людина не має права їх порушувати. Моєму вчинку немає виправдань.