Глава 55

Дем проковтнув, не маючи наснаги прогнати випадкове бачення і його серце пропустило удар. Він почав приходити в себе, і озирнувся, з жахом розуміючи, що накоїв. Але повернення назад вже не було.
- Еллі, я знайду вихід, я тобі клянуся. – Прошепотів Дем й вийшов, щільно зачинивши двері за собою. Щоб привести думки в порядок, він пішов у вбиральню, де довго стояв, опустивши голову під кран з холодною водою.

Думки його ніколи не були настільки ясні, як зараз. План на перші кілька кроків промальовувались досить чітко. Залишилося приступити до його реалізації. Вперше за довгий, дуже довгий час Дем втратив ілюзії. Разом з ними пішли й сумніви, його вічні супутники по життю. Дем вийшов чорним ходом і швидким кроком пішов у напрямку, повністю протилежному його будинку. Він знав, що зробить, нервово перебираючи на пальці ключі.
- Ну що, Алекс, не ти один можеш грати брудно, так, братику?

Найтемніший час – перед світанком. Кращий час для помсти старшому братові. У цьому Дем переконався сьогодні, коли окраїнами, він дістався до гаража Алекса. Залишалась година до світанку. Час до моменту, коли Алекс, як завжди, прокинеться в теплому ліжку, піде на кухню, заварити собі ароматної кави. Приготує сніданок для дружини й дочки. Подивиться з донькою мультики, візьме ключі від машини, щоб відвезти її в школу, а потім сам поїде на роботу. На новій машині, яку він купив зовсім недавно. Алекс здійснив мрію всього свого  життя , справжнього чоловіка. Він купив чорний Мерседес S класу. Дем пам'ятав, як дивувався, звідки брат взяв гроші. Три ха-ха. Він просто продав його, Дема. Продав зі всіма потрохами, як Юда. Правду кажуть, у кожного своя ціна, але, Господи, невже ціна людського життя ось ця машина?!

***

Дем без емоцій відкрив гараж. Ключ у замку повернувся майже беззвучно. Він клацнув вимикачем і увійшов, заплющивши очі від яскравого світла. Долоні тремтять від погано прихованою люті.
«Спокійно, старий», - Промовив Дем сам собі. – «Просто протримайся, не злети з котушок. Залишилося зовсім небагато».
Гараж більше нагадував мавзолей. Гарне освітлення, потужні лампи, чистота, як в лікарні. А на стінах ряди рівних полиць.
- Дивно, ти ніби ніколи не був акуратистом, Алекс. – Дем зосередився на рівних полицях, обшитих вагонкою. Він абсолютно точно знав, що шукав. А ось і він.

В кінці гаража на верхній полиці лежав важкий лом. Дем взяв його і холоднокровно приміряв на вагу. Має підійти.
Батько не помилився щодо нього. Він просто виявився проникливіше, ніж інші. Чорного кобеля не відмиєш добіла. Батько завжди відчував ту темряву в душі не рідного по крові для нього сина. Темряву, що зараз вирувала, вириваючись назовні. Така потворна і нещадна. Еллі даремно завжди намагалася зняти броню з його душі. Ось зараз він позбувся всього – роботи, коханої дівчини, брата, сім'ї, ілюзій, самовладнання. І все, що залишилося у нього— всепоглинаюча лють, яку він навчився контролювати. Наприклад, замість того, щоб зараз піти та опустити цей брухт на хребет Алекса, Дем вдарив чорну блискучу поверхню машини. І перед очима спалахнули білі зірки на чорному листопадовому небі. Щелепи безжальної долі зімкнулися. А Дем лише став знаряддям...