Глава 54

Світ розколовся на "до і після", а дощ все продовжував лити. На негнучих ногах Дем піднявся в офіс. З волосся, з одягу вода капала на підлогу. Він зупинився на порозі й потряс головою, як покинутий пес, розкидаючи бризки навколо себе. А потім озирнувся, немов бачачи кімнату в перший раз. Старий сервант в якому Вадим, начальник відділу, зберігав документацію. Смішні фігурки з кіндер сюрпризів на підвіконні – колекція Макса. Скляна рамка з фотографією дружини й дитини на столі в Андрія. І комп'ютери, комп'ютери. Вимкнені, тихі, на перший погляд, не приховують в собі загрози. Але це тільки на перший погляд... 

Дем тихо застогнав, переводячи погляд на свій комп'ютер, який манив його так заклично світлом екрану. Там світилася недописана програма. Порожній набір цифр і символів, що став бомбою. Движок гри. Штучний інтелект виявився розумнішим за людину... розумніший за свого розробника. Інакше, якби Дем був настільки геніальний, він би все знав наперед. Він прорахував в процентній ймовірності можливість корпоративного злочину, промислового шпигунства. Він відкинув лушпиння слів: «брат, сім'я, мама, батько, сестра... кохана, наречена, дружина...» останні три слова йому не сказати ніколи. Він сам загнав себе в пастку. Це як стояти на роздоріжжі, читаючи: «направо підеш – коня втратиш, наліво...»
- Тільки це все не дурні казки! – Майже скрикнув Дем. – Це, чорт його забирай, реальний світ, який в черговий раз притискає. Хоча ні, неправильно. Алекса, як виявилося, він втратив вже давно. - Ти просто не залишаєш вибору мені, братику. – Прошепотів Дем і стиснув у руці флешку.

Сильно, до болю в долоні. І майже повернувся, щоб піти, як людина, як розсудлива істота, коли комп'ютер заклично загув і моргнув екраном. Штучний інтелект знову взяв гору над вінцем творіння Господа Бога? Дем моргнув раз, інший, відчуваючи, як напад мігрені взяв у залізні лещата голову. А перед очима немов попливли чорні кола, і серце закалатало так, ніби він пробіг марафон. Він ще не знав, але в цей момент Дем перестав бути розсудливою істотою, а одним махом зістрибнув вниз, на десять ступенів еволюції, опускаючись на рівень печерної людини. Опускаючи кулак на монітор, на цифри й символи програмного коду...

Ще хвилин десять Дем захоплено трощив усе, до чого дотягувалась рука. Йому казково пощастило, що охоронець саме сьогодні вирішив усамітнитися в підвалі, щоб подивитися футбол з участю улюбленої команди, у навушниках. І не чув тієї вакханалії, яка творилася в кабінеті програмістів. Дем всього декількома ударами перетворив свій системний блок на купу непотрібного заліза, розкинув кіндер сюрпризи, розірвав на дрібні клаптики папір з серванту, з якого після  останнього удару вилетіло останнє скло. В гарячці безумства Дем схопив рамку зі столу, але зупинився, коли гострий скляний кут вп'явся в зранені долоні. І краєм ока вхопив усміхнене жіноче обличчя поруч з дитячим.

 І вираз безмежного щастя на фото... і перед внутрішнім зором постала Еллі. Не та, сьогоднішня, перелякана, як заєць, а щаслива і задоволена, яка валялась на подушках, біля каміна, і відблиски вогню грають на її обличчі, а губи розчервонілися від поцілунків.