Глава 41

Живий, який відчуває біль і надію одночасно. Привид, відчуває, що він, нарешті, буде спасенний...
Так, я була врятована зараз, тільки завдяки Дему і його запеклій вірі в те саме велике диво, яке вище за життя і смерть. Врятована із-за своєї, абсолютно нелогічної боротьби з вітряними млинами, а якщо бути точною, то з самою долею.

І знову ніч, траса, тиша, лише дощ припинився і тихо шарудить по листю лісосмуги. Жодних вантажівок, ніяких зірок над головою. Ніякого Дема поруч. Я взагалі не відчувала його присутності зараз. Я була так нестерпно самотня. Так, знаю, я не звикла здаватися, але зараз відчувала лише спустошення, опускаючись на коліна, і кладучи руки на розмоклу купку картону. Дем пішов, можливо, назавжди, і залишилося лише це лушпиння, і кілька слів, які до одуріння крутилися в голові: «Любов це звір із закривавленою пащею, ми гинемо, коли хочемо зловити його, марно намагаючись зловити»...
- Я люблю тебе. – Прошепотіла я наостанок, і наче побачила збоку, як над шосе попливла біла примара вгору, в небеса....

***

І тільки небо без зірок. Тільки підсихає після дощу, сірий асфальт з білою розміткою, тільки легко похитуються від вітру гілки дерев у лісосмузі. Тільки рідкісні вантажівки, що мчали по шосе вперед, у ніч, як символи нескінченної самотності. І більше ніяких нас на дорозі – ні людей, ні привидів, ні картонних фігур. Ні чоловіків, ні  жінок, які відчайдушно тягнуться один до одного, щоб з'єднатися і більше ніколи не розстатися.  Розчинилися в зливі й вітрі, в нічній темряві. Тільки темне небо збереже одну маленьку таємницю, історію, яка сталася однієї дощової ночі на одному безлюдному шосе. Історію однієї нещасливої любові...

***

Сьогодні вдень...

- Дивись, Вероніка показала фото. Ось телефон, вона дала мені їх перезняти, як докази. Ваша фірма в небезпеці. Вся твоя робота та розробка, адже ти вже близький до завершення, а воно висить на волосині. Ти можеш втратити роботу. Але це не найстрашніше. Вероніка розповіла про аудиторів.
- Весь останній тиждень вони терлися у нас в офісі. – Хрипко відповів Дем, думаючи явно про щось інше. Або про когось... - Викликали на допити. Або як там це у них називається. Ставили  питання по колу, намагалися зловити на гарячому. Мене й інших розробників: Макса, Кирила, Сергійка. А, ні, Сергійко пішов на лікарняний по догляду за хворою матір'ю. Його в останні дні не було в офісі. Господи, я не міг і припустити...
- Але мало того, що вся розробка гри лусне, як мильна бульбашка. Ваше керівництво все поставило на кон цієї гри. Не буде унікального движка, не буде фірми. І навіть йдучи на дно, вони влаштують показовий процес, ти розумієш? Інвесторам потрібен цап-відбувайло. Вгадай, кого готують на цю роль?
- Диявол! – Дем не витримав і вдарив кулаком по стовбуру дерева, поряд з яким стояв. Я моргнула від несподіванки. Його неконтрольовані напади люті завжди приводили мене в жах, підсвідомий та тваринний.