Глава 37

Вероніка не помітила, як очі в нього стали злі та холодні, як дві льодинки.
Кріс потягнув її в бік, туди, де оксамитові портьєри темно-бузкового кольору утворювали подібність  вкупі з такими ж  диванами. На один з них Кріс і штовхнув Вероніку, а та скрикнула.
- Чого репетуєш? – Невдоволено той зашипів. – Вистачить нести пургу, як там за столом. Мої товариші звичайно п'яні, як скоти, але не повні ідіоти ж. Говори, так вже і бути, навіщо мене шукала.
- Є робота. – Вероніка зніяковіло посунулася і дістала з сумочки віяло фотографій. – Потрібно два варіанти. Один з цією людиною, а другий... та все одно з ким з них. – На цих словах вона простягнула Крісу роздруковане фото з корпоративу «Технотек». 
- Імена, прізвища, вся інформація... - Кріс похмуро переглядав матеріали, але було видно, що вже включився в роботу.
- Все є. – Вероніка поспішно сунула йому роздруківку з колегами Дема. Кріс занурився в читання і зрідка щось розглядав на своєму мобільному, мабуть, перевіряв.
- Взятися зможу, але... дамочка, вам дорого обійдеться. 

Вероніка була готова до такого повороту і різко вивалила вміст бюста на диван. Гроші розлетілися по оксамитовому покриттю й очі Кріса заблищали.
- Ось це річ. – Схвально кивнув він, зваживши на руці пачку, що Вероніка йому простягнула. – Готово буде через... скоро, я зателефоную. І ще, бачилися  ми в перший і останній раз, зрозуміла? Ти примудрилася запороти так цю зустріч, що я не впевнений, що зможу відмазати тебе перед свідками.
- А як же ми зробимо розрахунок?

- Для платоспроможних клієнтів у мене є напоготові банківська комірка. Тримай від неї ключ. Залишиш втричі більше, ніж принесла і забереш фото. У друкованому та електронному вигляді.

- Але ... - Вероніка виглядала погано. - Як я можу тобі довіряти, ти ж ...

- А ніяк! - усміхнувся Кріс. - У тебе все-одно немає вибору. Тобі ніхто не зробить того, що ти хочеш. І ти сама знаєш про це. Так що або довіряй, малятко, або шуруй звідси зі своїми фоточками подалі. 

Вероніка вчепилася у  свою сумочку так, що побіліли кісточки пальців. Вибору у неї дійсно не було. Тому вона кивнула. І Кріс, не порахувавши за потрібне навіть попрощатися, згріб гроші й пішов геть. Музика пробивала крізь оксамит портьєр, поруч, за шторою несамовито цілувалася п'яна парочка. А Вероніка настільки була у шоці від того, що відбувається, що так і залишилася сидіти на цих диванах, тупо дивлячись в одну точку. Їй ніколи в житті ще не було так страшно і те, що вона створила на чистому адреналіні, зараз вже не здавалося їй такою гарною ідеєю. Але шляху назад не було. В кулаці вона стискала ключі від банківської комірки та подумки вже почала відлік днів до отримання підроблених доказів.

***

Минув тиждень після розмови з Веронікою в парку ...

Сьогодні весь день йшов дощ. Відчайдушно боліла голова. Час, відпущений мені Веронікою, згасав. Звідки я знала це? Просто відчувала шкірою, що скоро побачу її. Я не даремно витратила час – пропрацювала масу варіантів, навіть частково відкрилася татові, і він домовився про зустріч зі своїм минулим колегою по бізнесу,  який нині майже відійшов від справ. Мені пощастило, татів друг не став мене слухати, він просто звів мене зі своїм юристом, який на пару днів приїхав зі столиці, вирішувати свої справи з ним, як з важливим клієнтом. Все по блату... почувши мою збентежену розповідь, навпіл з риданнями, налив п'ятдесят грамів коньяку, який я, звичайно не пила. Він не заспокоїв мене, а лише підтвердив мої побоювання. Можливо, дуже великі гроші й змогли б врятувати становище. Але не репутацію Дема.