Глава 32

Пройшов місяць...

А вам часто сняться кошмари? Раніше мені ніколи не снилися. Бувало, прослизали неприємні спогади ще зі школи – довгі сходи, і я на самому верху, безстрашно дивлюся вниз. Або як навколо мене однокласники збираються, і тицяючи пальцями, сміються, сміються... ле, відкриваючи очі, я звичайно з полегшенням видихала  і засинала знову. Навіть кошмари мої були легкими, наче подих вітру. Вони проходили повз, трохи торкалися шкіри, і зникали без залишку. Будь-які кошмари забувалися, але тільки не цей. Цей кошмар вчепився в мене, точно кліщ, заліз під шкіру, і з настанням ночі повертався. Знову і знову. Кожну ніч після тієї розмови з Веронікою я проходила кола свого особистого пекла. Знову і знову.
По шкірі пробігали мурашки, коли я згадувала, як ми сиділи на лавочці у парку. Сніги зійшли, розтанули, залишили лише потворні каркаси дерев і кущів. Все було сіро-чорного кольору – асфальт під ногами, машина неподалік. Так, та сама, яка ледь не вбила мене в ту пам'ятну ніч. Сіре, як миша, пальто Вероніки, і її чорні, божевільні очі, в яких спалахували іскорки ревнощів. Вона присіла на краєчок лавки, так елегантно, і намагалася закурити, але тонкі білі пальці тремтять на такому холодному, ще зимовому вітрі, і вогник на краєчку сигарети то спалахував, то згасав. Потім їй набридло, і вона відшвирнула сигарету в бруд, зовсім як наше з Демом життя. І хрипко сказала:
- Ти повинна його залишити. Просто він не для тебе.
- А для тебе чи що? – Не витримала я тоді. Вона лише хрипко розреготалася.
- А ти як думаєш, люба? І твого чи це розуму діло? Може, тебе додатково мотивувати? Пам'ятаєш, чим він займається?
- Так, звичайно.  Розробкою ігор. І що?
- А тобі щось говорить фраза промислове шпигунство? Знаєш який термін дають за нього? – Земля і небо помінялися місцями, і я б упала, якби не вчепилася за спинку лавки, міцно-міцно. Про що вона говорить? Що за маячня? А Вероніка, тим часом продовжила. Голосно, чітко, розмірено.
- У них на фірмі вже відкрито справу. Дем тобі не сказав? Ось два тижні, як...
До речі, це конфіденційна інформація. Конкурент перекуповує останні пів року розробки гри «Marser». — Майже промуркотала вона.

– Адже сам Дем розробляє його, вірно? І залишається ночами на роботі...
Я все знаю, люба. Ночами ж простіше відключити камери й злити інформацію, вірно? Гаразд, не варто з такою ненавистю дивитися на мене. Я впевнена, Дем ділився з тобою останніми новинами зі світу ігор. Ти не могла не чути про те, що в їхній фірмі йде пошук шпигуна, та і його не раз викликали...
- Але... він же не винен! – Так по - дитячому сльози навернулися на очі мої. Дійсно, мозаїка складалася спритно. Дем розповідав про проблеми, що оточували його, але не говорив, що все настільки серйозно.
- Буду з тобою відвертою. - Вероніка легко встала і повернулася на своїх підборах, щоб обійняти мене за плечі й прошепотіти на вухо:
- Всі ниточки вказують на нього, але так легко все виправити. Мінус один елемент в картині й все знову стане на свої місця. У Дема буде робота, свобода ... я ж не думаю, що ти хочеш розділити з ним його прізвище і відвідувати у в'язниці?