От цікаво, за якими принципами люди збиваються в зграї? За статевою ознакою? Інакше наше людство вимерло б від зграй чоловіків, які грають в Варкрафт, і зовсім не бажають приймати до себе особин жіночої статі, навіть, якщо ті у розумовому розвитку не особливо відрізняються від них, чоловіків. За ознакою схожості? Ні. По вулицях, хвала богам, не бродять юрби клонів з різними іменами й не дружать сім'ями. Я так і не змогла розгадати ті самі, глибинні причини, що змушують одних людей шукати інших суспільства, і в той же час безжально виключати зі зграї третіх.
Все вирішилося дуже просто, в стилі Дема. Ну, або в стилі того, як люблять відходити чоловіки, понадіявшись на долю. У день його Народження, Дем прийшов до мене в гості без дзвінка і попередження. І заявив:
- Збирайся, ми йдемо в кафе, святкувати мій День народження! - Багато гарних слів крутилося на моєму язиці, але я вирішила не псувати людині свято.
- Круто. А заздалегідь чого не попередив?
- Боявся, що ти втечеш. - Моргнув Дем, не чекаючи відповіді . Я видавила слабку посмішку, ну що ж, принаймні чесно. Він знав, що збігати я любила. Від різних труднощів, починаючи від анатомії в інституті, закінчуючи хлопцями, які проявляли до мене неабиякий інтерес. Дем поки лідирував у списку -"кандидат на серйозні відносини", і, я підозрюю, тільки тому, що мій збочений мозок до кінця не вірив, що такий красень зі мною всерйоз. Тому мозок відключив пожежну систему в голові й давав поки мені насолоджуватися процесом спілкування з Демом.
Але як тільки він відчує небезпеку... я боялася і думати, що сама можу відколоти у прагненні втекти якомога далі від можливого щастя.
- Ну ось, я тут, перед тобою. Не нафарбована, не одягнена, а ти мене кличеш в кафе на День народження.
- Ти у мене і так найкрасивіша! - З готовністю відгукнувся Дем. Я тільки рукою махнула, що з дурного чоловіка візьмеш, і випровадила його погуляти, поки я буду збиратися. Дем відправився купувати торт, який планував завтра віднести на роботу, а я видихнула. Спокій і тільки спокій. Єдиний нюанс полягав у тому, що Дем не вважав, що спочатку треба попередити, в якому саме кафе буде проходити свято. І який мені тепер наряд вибирати?
Після недовгих роздумів я зупинилася на обтислій шкіряній сукні, теплого золотисто-коричневого відтінку, воно гарно підкреслює фігуру. Не по-чудернацьки й нарядно, а що ще вигадувати? Якщо вже я і без того біла ворона, то навіщо виряджатись як попало? Легкий макіяж в зеленуватих тонах відтіняв золоті очі. Рожевий блиск надав ніжності й без того яскравим губам. Пудра, туш для вій, і я готова підкорювати світ. Дем так само не повідомив мене про присутніх на святі. І в мене відразу з'явився страх, змішаний з цікавістю. Я задумливо крутила бежеві лакові туфельки, які обіцяли подовжити ноги мінімум удвічі. Що ж мене там чекає? А вірніше хто ... ех, була не була, геть сумніви! Я одягла туфельки, взяла клатч і зателефонувала герою дня.
#4098 в Сучасна проза
#10715 в Любовні романи
#4211 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 29.06.2020