Глава 24

Дем злегка усміхнувся своїм спогадам. Знову і знову він повертався до тієї поїздки в Буковель, до лавини. Дурний, він не вірив у попередження синоптиків, та що там, він просто не знав, як можуть бути небезпечні взимку гори, як підступне те пухнасте сніжне покривало, що лежить на схилах.

Напевно, тільки досвідчені туристи добре знають, що сніг — це не покривало, а швидше білий саван для тих, хто, перебуваючи взимку в горах, забуває про те, що в невагомому снігу дрімають сили, які дуже небезпечно пробудити.

І знову Дем повернувся в реальність, разом з Кирилом, та з постраждалими від лавини. Дем пам'ятав себе біля готелю, майже падаючи від втоми й страху за власне життя.

Він і не здогадувався, що в готелі його чекає справжнє диво — промінчик світла в цьому темному царстві болю і паніки.

Його чекає та сама дівчина, про яку він згадував кожен день, з того моменту їх першої зустрічі. Ось такий сюрприз несподівано подарувала йому доля на тлі  жахаючих подій.

***

...Години боротьби з лавиною і її наслідками пролітали непомітно. Під час чергового рейду з постраждалими у готель, керівник підвів до них тендітну дівчину в імпровізованому білому фартусі з простирадла. На фартуху виднілися плями крові.

А у дівчини були дуже втомлені очі... Вона обернулася. Мить, і її з Демом очі зустрілися. Так, це була вона.

Прекрасна незнайомка з того вечора, де він працював офіціантом. Вона... єдина людина, який спілкувався з ним на благодійному балу три дні тому.

На відміну від інших   присутніх там людей. Ніхто не хотів говорити з обслугою. Ніхто, крім неї... виявилося, що вони земляки й живуть в одному й тому ж місті.

Чарівний вечір, більше схожий на казку — вони втекли від багатолюдної юрби та усамітнилися в номері, розмовляючи про все на світі. З нею Дем відчув, що час летить непомітно.

Йому не хотілося, щоб той вечір закінчувався, щоб знову все стало на місця — він, простий роботяга , і вона, така гарна, майже неземна і явно не бідна.

Саме тому Дем не став просити ще одного побачення, побоявшись відмови.

Але сама доля вирішила все за нього — тепер вони з цією дівчиною виявилися партнерами, рука об руку йшли вночі, чинячи опір стихії, рятуючи людей.

І ця дівчина дійсно була дивовижною. Вона працювала, не покладаючи рук, і  не стуляючи очей, вона лікувала постраждалих і не скаржилася на втому, як і він сам.

Друга зустріч теж не стала останньою. Дем подбав про це...