Глава 23

...П'ять годин боротьби зі стихією пролетіли непомітно. Під час чергового рейду з постраждалими у готель, керуючий підвів мене до рятувальників.
- Цих людей приймає Еліна. Вона ж займається оглядом і перев'язкою.
- Вона надає першу допомогу? – Уточнив невисокий темненький хлопець.
- Вона—майбутній лікар, в її компетенцію входить так само і робота з переломами та іншими пораненнями. Першу допомогу надають далі по коридору. Еліні віддавайте більш серйозних постраждалих.
Я обернулася. Мить, і мої очі зустрілися з другим хлопцем — високим блондином, що стояв віддалік. Це був він! Офіціант з благодійного балу...

***
Дем чортихнувся і потряс рацію. Зв'язок із загоном був втрачений, тому на визволення колег відправилась ще одна рятувальна група. Скоро він побачить Кирила. Але це не надихало смертельно втомленого хлопця. Вже сімнадцять годин вони боролися зі стихією.
Другому загону пощастило більше — лавина зійшла якраз перед людьми. Ситуаційні рятувальники почали розгрібати сніговий завал, надалі на допомогу їм прибули люди з найближчих пожежних частин.
Однак розбір завалів і пошуки людей ускладнювала погода. За минулу добу тут випало більше місячної норми опадів.
Також труднощі в пересуванні наземної групи становили льодові переправи на шляху прямування із-за недостатньої товщини льоду.
Дем знав, що на допомогу для боротьби зі снігом висунулася додаткова колона спецтехніки з рятувальниками з сусіднього міста. Деяким довелося повернутися назад із-за снігових переметів та перевалу. А зараз, люто працюючи лопатою, він розчищав шлях Кирилу, який ніс на собі потерпілого. Вони прямували в готель, і Дем раптом згадав, як прийшла біда:

...Ось вже тиждень Кіра і Дем працювали в готелі Буковель. Дему дуже сподобалася природа, снігові схили навколо готелю, та і робота була цікава. Зима стояла сніжна, гостей було багато, особливо іноземців. Довелося блиснути своєю ерудицією – Дему допомогло у спілкуванні хороше знання англійської й трошки французького. Кир же шпарив по-іспанськи, демонструючи навички тримісячних курсів, на які він ходив щодня. Про лавину хлопці почули — їх попереджали, але, як і всі інші гості, вони не дуже вірили в злодійку природу. Стихія розігралася вдень і всіх нажахала.

Про вітер такої сили в горах Дему доводилося читати в газетах та новинах в інтернеті. Різкий стук у двері розбудив Дема і Кіру.
Хлопці схопилися. Було три години дня — але вони відпрацювали нічну зміну і завалилися спати. На порозі стояв керівник готелем. В руках він тримав два спеціальних костюма з надписом «рятувальники» та рації.
- Людей не вистачає, прохання допомогти. – Без привітання почав управитель. – Зійшла лавина. Повністю перекрило шосе і накрило частину села. 

Кирил узяв костюми, поки Дем похитав головою, не відразу зрозумівши те, що повідомив їм керівник.
- Через десять хвилин ми будемо готові. – Відповів друг і за управителем зачинилися двері.