Глава 19

Двері за спиною Дема рипнули й відчинилися, але зусиллям волі він примусив себе не озиратися. І взагалі не рухатися з місця. Повз нього пройшов невисокий молодий викладач в рогових окулярах. Той пройшов повз хлопця, який нерухомо сидів на бильці, не звернувши ніякої уваги на нього. Перша частина плану вдалася. Але це була найлегша частина...
Серце пішло в п'яти, і Дем почав про себе відраховувати кроки. А потім рушив слідом. І так, з розльотом у дванадцять кроків, вони минули вулицю і площу. І викладач зайшов за ріг першого будинку. Дем прискорив крок. Вони майже порівнялися... Дем майже дихав йому в потилицю, коли викладач відчув щось і озирнувся.
- Дамір? Що ви тут... - Дем грубо штовхнув його плечем, і він  уперся в стіну будинку. Дем в упор дивився на викладача ,серйозно, очі в очі.
- Якого біса? – Видихнув тойі спробував вирватися. Але Дем тримав його за плечі міцно.
- Я прорахував ймовірність... - Доброзичливо почав Дем. – що Ви чесно відповісте на моє запитання в стінах альма матері? Відсоток правди виявився невеликий. Не дарма кажуть, що й у стін є вуха. А в нашого інституту, підозрюю, є ще й очі, і ніс. Ваші колеги ні про що не дізнаються... але справа не в цьому. Поговоримо відверто, Антон? Я можу не називати вас по батькові на цей раз?
- Так, будь ласка. – Антон випростався і начебто став вищий ростом. – Кажіть, що вас схвилювало, Дамір.
- Скільки вам заплатили за те, що ви підійшли до мене на перерві? - Дем взяв бика за роги. Але співрозмовникам це не здивувало. Він лише загадково посміхнувся Дему в обличчя.
- Я зобов'язаний відповідати на це питання?
- Ні. Тоді дайте відповідь на інший. Навіщо вам усе це? Навіщо все це лайно «Нексил»? Я ж ніхто.Навіщо фірма платить і вербує через якихось викладачів собі співробітників, якщо вона може вибрати  кращих з кращих?
- Стільки питань, Дамір ... - Знову посміхнувся Антон. - А давайте я вам розповім одну історію. Реальну історію. І ви все зрозумієте. Ви ж розумний хлопчик. Тільки приберіть будь-ласка руки. У мене немає бажання підкорятися грубій силі. Просто ви мені симпатичні, Дамір. Саме тому я зараз з Вами розмовляю, а ми не б'ємо один одному морди.
- Я не хлопчик, ми з вами майже ровесники! - Розлютився ДЕМ. Але руки прибрав.
Антон поправив куртку і відійшов від стіни, та зітхнув. Немов збираючись з духом, перш, ніж почати розповідь ...

***

Пішов легкий сніг, падаючи на облупившуся зелену лавку, на імпровізовані клумби зі старих автомобільних шин. Дем раптом подумав, як приємно влітку сидіти на цій лавочці з дівчиною. Дивна думка, якщо врахувати, що такий дворової романтики він завжди уникав. Навпроти будинку стояло дві машини – дорогий Ніссан і дряхлі Жигулі, майже впритул упершись в металеву сітку, за якою починався спортивний майданчик. Цікаво, Антон тут живе або просто проходив мимо?