Глава 18

Наступні лекції пролетіли непомітно. Дем взяв у Кирила телефон дядька, щоб зателефонувати й з'ясувати всі подробиці роботи. Кирил спочатку надувся, а потім сам зателефонував дядькові, «щоб попередити, про те, як один ненормальний буде все розпитувати про роботу». Дем тільки посміхався і мовчав на удаване обурення друга.
- Гей, а чого ти запізнився? Напився чи що? – На наступній перерві Кирило вчепився мертвою хваткою в нього. Дем мляво відбивався:
- Ей, не суди по собі, чуєш? Програму писав...
- Та ти божевільний... - Захоплено мовив Кирило. – А я по дівчаткам ходив! Пам'ятаєш тих двох лялечок з другого курсу історії? Ну, вони ще на тебе вішалися...
- Не пам'ятаю. – Чесно відповів Дем, запускаючи пальці в відросле волосся. – На мене всі вішаються. Мабуть у них збій у системі.
- Чувак, та ти себе в дзеркало бачив? Ти ж ходячий герой коміксів Марвелл! Вилитий капітан Америка!
- Перекачений стероїдами блондин, що сновигає з щитом зі сплаву вібраніум?
- Чого ти ржеш? – Дем дійсно не міг стримати сміху. Він ставився до своєї арійської зовнішності не дуже —високий, широкоплечий, стрункий, білявий, з правильними рисами обличчя і яскраво синіми очима, опущеними довгими віями. У дитинстві його часто дражнили дівчиськом, а зараз ось, справедливість перемогла. Ті, хто дражнив, залишилися в стороні, а дівчата липли до нього, як мухи на мед.

До честі сказати, Дем ніколи не користувався їх розташуванням у свою користь, він ввічливо і весело, однаково рівно спілкувався з усіма представницями жіночої статі, але не прагнув нікого наблизити до себе. У нього була інша мета – закінчити аспірантуру і знайти хорошу роботу. Хочеш насмішити Долю? Розкажи їй про свої плани. І вона сплутає всі карти. Але, як завжди, на краще...
- Над тим, як вміло ти відправляєш промені моєї популярності у свою сторону! – Кіра спробував образитися.
- Я не перенаправляю! Я просто допомагаю дівчаткам вийти з депресії, в яку їх кидає твоя відмова з ними спілкуватися!
- О, який благородний у мене товариш... Кирил, тобі медаль за відвагу не треба вручити? 

Після цих образ  Кирил погнався за Демом, і обидва, регочучи, вискочили з кабінету в коридор.
Лекції закінчилися і студенти кинулися врозтіч. Всіх манили перспективи – теплий дім, смачна вечеря, а не холодний грудень за вікнами інституту. Дем тягнув час, возився з рюкзаком, то підтягуючи лямки, то опускаючи їх. Кирилу нарешті набридло чекати товариша, і махнувши рукою, він зник разом з іншими хлопцями. Дем подивився на годинник в третій раз за останні п'ятнадцять хвилин. Серце калатало від хвилювання гулко, мов молот.
«Пора», - Вирішив він і вийшов повільним кроком на вулицю, сів на перила біля сходів. Дем когось чекав і дуже переживав з цього приводу...
Пронизливий зимовий вітер забирався під дуту куртку. Дем похапцем сьогодні забув рукавички вдома, так що відразу відморозив собі кінчики пальців. Він не рухався з місця, боячись злякати того, кого чекає, тому залишалося безцільно витріщатися на вулицю. Кілька лисих дерев біля входу не прикрашали пейзаж в інституту. Буквально відразу після сходів починалася дорога, а потім – невелика площа з лавочками. В травні місяці тут любили сидіти закохані парочки, але їх ганяли самі студенти, яким теж подобалося проводити час, читаючи конспекти на свіжому повітрі. Далі за площею йшли житлові квартали...