Глава 16

Дем від збудження не спав всю ніч. Він ніколи не виїжджав за межі рідної області. І ніколи не тримав у руках таких грошей, як обіцяв йому Кирил. Робота обіцяла бути важкою, але нічого. З самого дитинства Дем виховувався суворим батьком і не цурався фізичної праці. Звичайно, він був не в захваті, але прекрасно уявляв собі ці масштаби. В його рідному місті тільки батько шахтар заробляв більше всіх. Чесно, колишній аспірант, а нині безробітний і мріяти не міг про такий підробіток на зимові свята. Але... тепер серце гризла інша печаль. А раптом не складеться? А раптом Кирил обдурить? Або вірніше, не він, а його дядько? Тому ближче до ранку, Дем встиг розробити в голові основний план дій і два альтернативних. Але ключовим моментом в цьому плані був дзвінок і розмова з дядьком Кирила.
Підступний сон підкрався десь о п'ятій ранку. Дем на хвилинку заплющив очі й ледь прокинувся від дзвінка будильника.  Й також від стуку у двері, на тлі гучного дзвінка будильника.
- Півгодини, бідний, кричить. – Незадоволена мама грюкнула дверима, і Дем зрозумів, що з такими розкладами він запізниться в інститут. А він ніколи, ніколи не спізнювався!

Напевно, це смішно виглядало зі сторони – як здоровий двадцятишестирічний хлопець, під метр вісімдесят п'ять зростання, бігав по кімнаті й відчайдушно лаявся, розмахуючи одним носком. Другий носок знайшовся чомусь за монітором комп'ютера. Потім Дем стрибав на одній нозі, заплутавшись в джинсах. Але фіналом стали черевики. Чортові черевики, які жили своїм насиченим життям, і самостійно перекрутилися шнурками та зав'язалися вузлом. Старенький під'їзд будинку, де жив Дем, споконвіку не чув стільки нецензурних слів і виразів від свого невдалого мешканця, до  цього ранку.

***

Від зупинки до інституту Дем буквально втік. Сковзаючись на тонкій корі льоду, яка затягнулась вулицею міста, але утримуючись на ногах. Ще трохи, ось-ось і...
А ось і кабінет програмування. Дем зі стогоном згадав, що сьогодні додаткову пару для аспірантів веде противний викладач, і що він все-таки запізнився.
Але він не був самотній. Не встиг Дем увійти в кабінет і проговорити всі супутні нагоди фрази, як... у двері ввалився, ледь тримаючись на ногах, Кирило.
Дем, скориставшись нагодою, швидко прослизнув на своє місце. А викладач переключив увагу на нову жертву.
- Кирило Іванович, це Ви?! – З удаваним захопленням, солодко заговорив викладач. «Кирило Іванович», злякавшись такого офіціозу, почав нервово сіпатися й озиратися, мріючи втекти.

Але двері зачинились, він вже був в кабінеті, і втеча стала б зовсім нелогічним. Він спробував щось відповісти, та викладач скривився від запаху перегару, яким обдав його запопадливий учень.
- Гаразд, немає часу у мене зараз з вами розмовляти. Марш на місце. На останню парту, я вам сказав! - «Що б очі мої вас не бачили, а ніс не чув ...» - подумки додав ДЕМ і, не втримавшись, хихикнув.
- А вам, Дамір, так само смішно? - визвірився, зовсім дратувався викладач і на нього. - Відправляйтеся разом з ним!
- А можна до дошки? - Зворушливо подивився на викладача Кирил. - Я домашнє завдання підготував! - Викладач відсахнувся і закрив на хвилину ніс.
- Кирило! Ви в аспірантурі, а не на першому курсі, майте совість!
- Значить, оцінок не буде? .. - Нахабство Кирила не знало меж. Викладач знову почав закипати.
- Ні! А будете виробляти, зараз організую додатковий реферат для вас і ваших колег аспірантів! Подивимося, як ваші товариші після занять вам «спасибі» скажуть. - Народ на партах загудів, як вулик, і Кира, зрозумівши, що може зараз вляпатись, швидко прошмигнув на місце. Дем вже сидів поруч. Вони потайки під партою потисли один одному руки, і заглибились в тестове завдання.

-А що якщо з пункту А в пункт В ...