Глава 15

...А в цей час «дивний хлопець» як раз збирав валізи, щоб прибути в Буковель, на місце нашої зустрічі, сам не підозрюючи про це...

Всі пригоди починаються зі слів «я знаю шлях коротше». А всі проблеми, зі слів: «тобі слабо?!»
Дем вважав себе молодою людиною зі стійкою психікою. Але коли його починав дразнити його найкращий друг, одногрупник Кирило, з яким вони разом пройшли п'ять років нелегкого навчання на it- фахівців. Попереду маячив захист кандидатської з програмування, пошук нормальної роботи, після того, як вони з другом відпрацювали три роки за копійки на дядю при інституті й звільнилися, теж разом. Попереду сидіння без грошей під Новий рік, неприваблива перспектива, так.

Тому коли Кирило завалився до нього в гості без попиту, з'їв все печиво і почав зі старту розповідати про шикарні перспективи легкого заробітку, Дем послав його, навіть не вислухавши.
- Ти чого, друже, зовсім страх втратив? – Кирило боляче стукнув кулаком в плече Дему. – Ти кого посилаєш? Я ж кажу, дядько у мене вже пів року як адміністратором в готелі олл інклюзів працює. Посада – шоколад просто!
- Може, не олл інклюзів? А ти мав на увазі слово «п'ятизірковий»? – Сухо уточнив Дем, сідаючи в продавлене крісло з барвистою оббивкою біля вікна.

Крісло пам'ятало ще Царя Гороха, і було списано матір'ю за непотрібністю в його кімнату. Пружини впиналися в тіло, але на поламаному стільці сидіти було ще більш незручно. Тому Дем подумки радів. Кирило кректав, намагаючись знайти зручну позицію.
- Так, ти правий! Пробач дурневі, в інститутах не вчилися.
- Не починай, Кір! Ми з тобою поки ще колеги, хоч і трохи постарілі, он, кандидатську пишемо, поки тебе не вигнали. Давай ближче до справи.
- Чого ти перебиваєш? Я ж розповідаю, дядько у мене працює на Західній Україні. Буковель знаєш?
- Чув. – Дем похитав головою. – Кращі гірськолижні курорти, на рівні Європи. Карпати називають українськими Альпами. Але причому тут ми?
- При тому, що багато європейців і наші люди їдуть на відпочинок в Буковель, щоб відпочити на п'ять зірок, а заплатити як за три в Європі. І в готелі вічно не вистачає робочих рук. Офіціанти, бармени...
- Прибиральники, вивіз сміття? – Скривився Дем. – Ні вже, звільніть. Я краще погоджуся тут за копійки на підробіток системним адміном, пам'ятаєш до нас на кафедру чоловік приходив...
- Пам'ятаю. – Тепер вже скривився Кирило. – За три копійки в місяць? Дем, ти у своєму розумі? Ми тільки що звільнилися! Не повторюй свої минулі помилки! Може це тобі варто доплачувати тій людині, яка пропонувала нам цю роботу?
- Гаразд, гаразд, не нервуй. – Пішов на поступки Дем. – Що за зарплату пропонують на Західній Україні в готелі? 

Коли Кір назвав цифру, у Дэма в буквальному сенсі очі на лоб полізли. Він підстрибнув, не в змозі всидіти на місці, і почав міряти кроками крихітну кімнату.
- Що ж ти відразу не сказав?
- Я намагався... - Кирил хитро посміхався, а його обличчя нагадувало мордочку кота, об'ївшогося сметаною. – Ти мене не захотів слухати.
- З цього треба було починати. – Дем діловито поліз у шафу і почав викидати звідти речі, яких, на щастя, виявилося небагато. – Коли від'їзд?