Глава 9

Я відскочила від нього, немов від удару током. Мої щоки спалахнули, як від удару— від цього приниження.

А Лекс безжально продовжив:

- Ти бігаєш за мною хвостиком. Ти начиталася книжок і мрієш про справжню любов у свої шістнадцять. Ти хочеш, щоб прийшов прекрасний принц і простягнув на долоні своє серце. А далі – хепі-енд, весілля, діти, разом і назавжди, на віки вічні? Не буде цього, Ліна. Я не годжуся на роль прекрасного принца. Я не виверну навиворіт душу, від дівчат мені потрібен тільки секс, і я чесно кажу їм про це.

І знаєш, багатьох це влаштовує. Але ти – не багато. Я не прийму твоє тіло без твого серця. А серце... з ним складніше. Я ж бачу, тобі потрібен я без залишку. Навіть, якщо припустити, що ти мені подобаєшся, то... все це безглуздо. У нас немає майбутнього. Ти ж знаєш, у мене є призначення – коли я стану старше, я повинен знайти вбивць моєї матері. Знайти й помститися. Навіть, якби  я любив тебе, то ніколи б не прирік на таку долю, як очікування мене додому, коли ти ніколи не будеш впевнена, повернуся я завтра додому чи ні. Я не настільки жорстокий, вибач.

Я мовчки слухала його та вловивши в кінці його монологу нотки відчаю, в мені знову почала прокидатися надія. Лекс ніколи не міг грати ролі зі мною. Я завжди тонко відчувала його. Відчула і зараз — він небайдужий до мене, хоча й дуже вміло це приховує. Приховує від всіх, можливо і від себе. Але від мене не сховається цей гарячковий блиск в очах, плутані фрази, суперечність... і такий глибокий відчай в голосі.
- Я слухала тебе і чула тільки «навіть». – Повільно промовила я, підходячи близько, майже впритул до Лексу.
- Це все, що ти почула? – Приречено прошепотів він. Я відчувала в цей момент свою силу, свою жіночу сутність, яка зараз розкривалася перед ним і манила , зачаровувала.
- Ні. Ще я почула «подобаєшся» і «люблю». Ти правий, мені шістнадцять, і я не настільки наївна, щоб мріяти про вічне кохання, навіть з тобою. Навіщо нам вічність? У нас є «тут і зараз». – І я підвелася навшпиньки й потягнулася до нього сама, перша.
- Ти теж сказала «навіть», - встиг шепнути Лекс до того, як мої губи накрили його. Так, я не вміла цілуватися, абсолютно. Але ви вірите в магію почуттів? Або хоча б в хімію, яка відбувається між деякими людьми?

***

Мине дуже багато років, як ми виростемо, але я знаю одне, більше ні з ким мені не буде так солодко цілуватися, як з Лексом. Після нього я цілуватимусь з різними хлопцями, але... Цей перший, такий незграбний поцілунок щось підірвав у нас обох. Це була сповільнена бомба, що розірвалася в кожній клітинці тіла. І я відчула, як у нього підігнулися ноги від раптового нападу бажання. Не у мене, - у мене всього лише закрутилася голова, - а у нього кипіло. Цей поцілунок став поворотним у моїй долі.

Найбільша помилка і найцінніша нагорода одночасно. Колись, через багато років, я повторю цю помилку і віддамся  моменту. А поки... ми залишалися собою – дорослі діти, тільки починали грати в кохання, ще не знаючи, наскільки руйнівним може стати це почуття. Це ще не стало любов'ю — тільки небезпечна гра, баланс між старою дружбою і початком кохання.