Розділ 8. Зустріч випускників

Прибувши до великого старенького приміщення школи, я терлась на порозі, виглядаючи Таню. До школи заходили гарно вбранні люди і я проводжала їх поглядом, все не наважуючись зайти. Перед початком хотіла ще попліткувати з Танею. Адже я опинилась у складній ситуації. Метаюсь між двох вогнів — Ніки й Кирила. З одного боку, я розумію подругу і її бажання нарешті отримати якесь право на нього, а з іншої — мене неймовірно тягне до цього чоловіка. Хоч визнавати це боляче. Таніна порада була б доречною.

Біля входу я привертала багато уваги. Перехожі кидали зацікавлений погляд та перешіптувались. Тож, наважившись і піднявшись сходами, я опинилась у просторому, затемненому холі школи.

Нічого не змінилося! Дошка пошани, куточки історії школи, активу та інша інформація. Я мимоволі підійшла до дошки, на якій були фотографії випусків. Минаючи обличчя незнайомих мені людей, натрапила на наш 10-Б клас.

Ого! Які всі малі та кумедні! Лише з часом подорослішали й змінилися. Мого обличчя серед однокласників не було. Того року останній дзвоник я пропустила.

Пригадавши той сумний період, я опустила очі й повернулася до входу. В цей момент до холу зайшов чоловік. У темних штанях, синій сорочці, гладенько зачесаний. Я, здається, аж рота розкрила. Мовчки провела його поглядом. Минув мене, та, зробивши кілька кроків, зупинився. Повернувся і підійшов, здивовано витріщившись на мене.

—  Віко? – мовив Кирило Дмитрович.

— Доброго вечора, —  зніяковіла я й, зиркаючи по сторонах, склала руки перед собою в замок.

— Ти що тут робиш? — він всміхнувся, теж позираючи довкола на присутніх.

— Прийшла на ювілей школи.

— То ми що, —  звів брови на середину лоба й хмикнув: — в одній школі навчалися?

— Виходить, що так.

— Маєш чудовий вигляд! — кивнув на сукню. — Ще побачимось! — підморгнув і направився до зали для гостей.

Я лише кивнула у відповідь, хоч його увага до мене була справді приємною. Всміхнувшись, я провела його поглядом. Цей збіг був справжньою несподіванкою. Або ж він надто дорослий, щоб я його пам'ятала, або ж я пропустила все шкільне життя.

Не встигла повернутись до входу, як на мене налетіла Таня. Висока брюнетка з білосніжною усмішкою в червоному відкритому костюмі. Виглядала ефектно, справжня ділова леді. Кілька років тому відкрила свій салон краси. Але роботи не лишила й обслуговує лише віп-клієнтів.

— Ну привіт, красуне, — прокричала на вухо Таня, продовжуючи притискати мене до себе.

— Привіт, —  засоромлено протягнула я. — Нарешті ми побачились.

— Слухай, — відсторонилась вона й оглянула мене з ніг до голови.—  Ти просто чарівна! Ану зізнавайся, прийшла хлопців чіпляти? — засміялась і знову обійняла мене.

— Як кумедно!

Тільки-но я хотіла попросити її відійти та обговорити деякі питання, зазвучав мікрофон. Директор школи запрошував усіх гостей до актової зали на маленький концерт-привітання від учнів. Танька потягнула мене туди, не давши й слова мовити. Вмостившись у зручних кріслах другого ряду, ми розчулено слухали пісні про школу. Я ледь не заплакала.

— Запрошуємо на бенкет! — прозвучало зі сцени й присутні, підірвавшись, посунули до столиків, що стояли позаду місць.

Ми повільно пройшли крізь натовп і взяли напої.

— Ну, подруго, треба випити! — наголосила Таня, подаючи мені келих шампанського. — Питимеш за двох, бо я за кермом.

— Я за, — всміхнулась і пригубила шампанське на знак згоди.

Наступні хвилини ми теревенили про минулі часи. Нас у натовпі віднайшли кілька однокласників. Але розмова клеїлась тільки з Танею. Я, як супровідна особа, мовчки стояла поряд.

Останньою до нас дісталася Ірка, наша однокласниця. Ще та пліткарка, її відверто всі недолюблювали. Мало того, що таємниці берегти не вміє й розповідає всім підряд без зайвої думки чи скромності, так ще й така прямолінійна, що скаже тобі в обличчя, яка ти "хороша" людина. Від неї всього можна очікувати.

— Таню, — сміх у неї завжди був надто гучним.

Подруга намагалась видати здивування, та не вдалось. Ми помітили її з іншого кінця залу, як і вона нас. Тому вона й стала пробиратись крізь натовп до нас, штовхаючи всіх.

— Іро, яка зустріч! — цмокнувшись у щічку, Таня скривилась, зиркнувши на мене.

— Маєш чудовий вигляд! Бачила, бачила твою сторінку. Бізнес-леді! Супер, — випередивши Таню, почала Ірка.

— Так! — розтягнула подруга. — Ми такі, —  спрямувала погляд на мене. Ірка теж перевела очі й перекосила обличчя.

— А це...? — тишком спитала Таню.

— Ну як хто, Віка Осадча. Ти що, не пам'ятаєш? — заволала Таня. Я навіть злякалася її активності.

— А-а-а, — огледіла мене. —  Оце так-так. А ти змінилася! От якби Вовк тебе побачив?! Пожалкував би, що так вчинив. Ти ж пам'ятаєш Вовка?

Я повільно перекосила погляд на Ірку, яка від несподіванки аж заїкатися стала. Якби ж твій поганий язик та засунути тобі! Я хотіла щось таке мовити та виховання не дозволяє. Тому я стиснула губи в пряму лінію й виказала їй все своє невдоволення. Від чого Ірка почала вибачатись і чкурнула геть з очей моїх.