Розділ 7. Вдалі вихідні

Час насправді пливе дуже швидко. Дні за днями минають непомітно, особливо у самотніх. Нещодавно був понеділок, а вже вихідні. Тяжким був цей тиждень: втратила ескіз, отримала проєкт, а потім зганьбилася перед новим босом. Та думати про це на сонну голову — псувати настрій на весь день. Перевернувшись на інший бік, я зустріла веселі, грайливі очі Мурсика. Котик сидів на кріслі, а коли помітив, що я прокинулась, примчав до мене.

Я проганяла його з ліжка, бо шерсть по всій білизні мене дратує, але він упертий, щоразу повертався. Вкотре лагідно скинувши його з постелі, я підвелася в ліжку. Потягуючись, відповідала на сонячні промінчики, які потрапляли крізь прочинене вікно. Такі теплі та ніжні, хоч за вікном панувала осінь.

Підійшовши до вікна, я визирнула назовні крізь напівпрозору штору. Береза біля мого будинку вже набрала кольорів у сонця. Подекуди жовтенькі плямки, як курчатка, урізноманітнювали деревце. Зрідка пролітав сухий листочок, що вже не мав сил боротися з дужим вітриськом.

Сказати, що я ненавиджу осінь, значить збрехати. Я її просто терпіти не можу. Але кольорову гамму гарно поєдную в одязі. Колись навіть волосся перефарбувала в рудий, тоді знайомі  прозвали мене "білкою". Почувши це, я вирішила, що експериментувала зі своїм образом вперше і востаннє. Через деякий час волосся відросло, а фарба змилась. І мої пасма знову стали білявими, не такими, звичайно, як у платинових білявок. А природній золотавий колір блонду, навіть бронзи, я б сказала.

Скуйовджуючи своє розпатлане волосся, я стояла біля вікна, переминаючись з ноги на ногу. Мурсик терся об мене, чим лоскотав босі ніжки. Пролунав дзвінок будильника на телефоні. Я повернулась і побігла до тумби. Телефон вібрував, відтворюючи легку мелодію скрипки.

"О п'ятій зустріч!" — доповідав гаджет.

Чорт! Майже забула, що саме цієї суботи зустріч випускників.

У дитинстві я мешкала з мамою в однокімнатній квартирі, яка їй дісталась від бабусі, у Святошинському районі. Віддалений від центру район, як маленьке містечко, де всі знають один одного. Здається, кожен район як окрема держава. Свої закони, свої правила, своя еліта.

Ходила до звичайної школи — двісті шостої. Класним керівником в старшій школі була історичка — Оксана Юріївна. Жіночка хороша, але занадто вимоглива, як на мене. Та й мазунчики у неї були. Я ж скоріше була невидимкою.

Підійшовши до шафи,  я почала діставати одяг, підбирати вбрання для такої нагоди. Звільнила полиці та вішаки в пошуку чогось цікавого, та купа негодящого одягу на ліжку ставала більшою, ніж наповненість шафи. Нарешті рука дотягнулась до гірчичної сукні з віскози, вільного крою силуету А. Приклавши її до себе, я підійшла до дзеркала в повний зріст.

У відбитті  я бачила дівчину зростом метр шістдесят з хвостиком. Струнка, я б сказала, худюсінька. Подруги підбивали набрати зайвих кіло, та природна статура не змінювалась через кілограми з'їденого солодкого. На злість моїх дорогоцінних подружок. Світле волосся до грудей: темніше біля коренів, і майже біле на кінчиках. Вигідна властивість для локонів та завитків. Блакитні очі, маленький горбистий ніс та рожеві, ледь випуклі губи. Я вдивлялась у своє віддзеркалення й гадала:

— Чому я не була популярною в школі?

Все через свою скромність та зайнятість. Матуся працювала у дві зміни, щоб прогодувати нас. Найбільше її хвилювало моє навчання. Ще тоді вона мріяла, щоб я навчалася у престижному виші — Києво-Могилянській академії на природничому факультеті. Мама бачила в мені педагога. Та мене манила творчість. 

В юності я була вільною пташкою. Мама весь час пропадала на роботі, я швидко дорослішала наодинці.  Коли мої подруги, враховуючи Таню, ходили гуляти, на дискотеки, в кіно, я займалася хатніми справами. Брала на себе домашні обов'язки, щоб допомагати матусі. Та знаходила час  для себе й малювання на підвіконні.

Мене захоплювало це заняття: малюючи, я наче заглиблювалась до рівня відчуттів. І серце билось сильніше, і думки в голові роз'яснювались. Це дуже допомагало в підлітковому віці. 

Всміхнувшись своєму відбиттю, я відклала сукню вбік, а решту одягу повернула до шафи. Визначилась: гірчична сукня, бежеві туфлі та зібрана зачіска.

Поснідавши, я почала збиратись. Спочатку зайняла ванну й просиділа там години дві, так точно. Потім довго возилася з макіяжем та зачіскою. Поки я збиралась, Мурсик муркотів і вештався під ногами. Я зовсім забула його погодувати за метушнею. 

— Зараз, хвилинку, — дістала прасувальну дошку й, розкриваючи її в кімнаті, обіцяла котику. — Тільки сукню випрасую й погодую тебе.

Увімкнула праску й поставила її на бокову панель нагріватись. Вивернула сукню навиворіт і розклала на дошці.  Зелена кнопка на пристрої засвітилась, що вказувало нагрівання приладу до потрібної температури. Я взяла праску до рук і стала уважно прасувати. Мурсик продовжував тертись об ноги, позираючи на мене голодними очима. Його поведінка підганяла мене і я почала нервувати. 

Роздався дзвінок у двері. Я завмерла, дослуховуючись, чи подзвонять знову. Через хвилинку дзвінок знову пролунав. Я лишила праску на бічному корпусі й помчала відчиняти.

Смикнувши двері на себе, помітила хлопця у навушниках з величезною сумкою через плече. Навіть не дивлячись на мене, він копирсався у сумці  рукою, намагаючись віднайти щось серед листів та повідомлень. Кивав головою в ритм музики з навушників і навіть пристукував ногою.