Розділ 2. Новий бос

Після безсонної ночі я повільно пленталась до офісу. День вже видавався зіпсованим. У маршрутці, на диво порожній, ледь не заснула, літаючи в думках. І якби якась жіночка голосно не прокричала над головою «на зупинці», я б проїхала свою.

Притискаючи до себе теку з ескізами, над якими працювала до п’ятої ранку, крок за кроком наближалася до мети. Дивне відчуття всередині засмучувало й непокоїло мене. Зупинившись, ще раз глянула на теку, й видихнувши  пришвидшилась.

Піднявшись на ресепшн, я не побачила Ніку. Це було дивно. Адже подруга завжди приходить раніше. Та особливого значення цьому не надала. Облаштувавши своє місце, я вмостилася на стільчик й увімкнула комп’ютер.

Вже за мить двері рвучко відчинились, і на порозі з’явився Володимир Гнатович. Підійшов до столу, зиркнув на годинник, а потім на сусідній стіл.

— Віко, а де це Ніка? — спантеличено витріщився на мене.

— Не знаю. Можливо, щось сталося, — припустила я, адже  гадки не мала, чому вона спізнюється.

— Знайди її швидко, — вже збирався зникнути у своєму кабінеті, а потім зупинився і різко повернувся. — До речі, де моя кава?

Я набрала до рота повітря і повільно випустила його через ніс.  

— Я зовсім забула. Збігати?

— Так, —  впевнено мовив і зник за дверима. — Ніку знайди, — донеслося з кабінету.

Схопивши телефон та гаманець, я помчала до кав’ярні. Ніка не відповідала. Втретє телефонувала їй, та все марно. Набираючи їй повідомлення, я спустилась у фойє і вже виходила з офісу, коли в дверях зіштовхнулася з Кирилом Дмитровичем. Від різкого поштовху я ледь не впала на підлогу, та Кирило встиг мене підхопити.

— Все добре? — притримуючи мене рукою за лікоть, чоловік оглянув з ніг до голови. Я зустрілася з ним поглядом і зашарілася. Це ж треба так зганьбитися.

— Так, дякую, — все ж вичавила  з себе і  поспішила на вихід.

Чорт! От тільки цього не вистачало. Я вийшла на вулицю, де натовп ледь не збив мене з ніг. Покрутившись на місці, я отямилася від метушні й пішла своїм маршрутом. Не можу збагнути, як взагалі могла забути про каву. Це вперше за весь час.

Хвилин за десять я вже поверталася з кавою до офісу. Дивно, що подруга ігнорувала моє повідомлення. Піднявшись на ресепшн, я застала Ніку біля дзеркала. Наспівуючи веселу пісеньку, вона фарбувала губи яскравою помадою. Розгубившись від побаченого, я зупинилася в проході.

— Ніко! — здається, це прозвучало надто голосно. — Ти де ходиш? Бос на тебе чекає з самого ранку.

— О, Віко, привіт, — подруга неквапливо розвернулася до мене. — Я трішки спізнилася. А що Володимир хотів?

— Не питала, але вимагає тебе негайно, — я відразу зайшла до кабінету боса.

Він сидів за столом і вивчав папери. Одягнувши окуляри на кінчик носа, примружувався, вичитуючи текст. Володимир Гнатович завжди сам перевіряв документи. Лишивши каву, я повідомила,  що Ніка з’явилася.

— Хай зайде до мене. А ти принеси мені теку з контрактами за останній місяць, — зняв окуляри та відклав папери.

Кивнувши на знак згоди, я вийшла. Попросила подругу зайти й, діставши велику зелену теку, відкріпила маленьку з контрактами. Повернувши теку на полицю, зайшла до кабінету.

Ніка стояла біля столу з опущеною головою. Наче дитина, що провинилась. Вочевидь бос сварив її за щось. Він не став чекати, поки я піду, й продовжив її вичитувати, активно жестикулюючи лівою рукою.

Я мовчки, намагаючись лишитись непоміченою, підійшла до столу та лишила теку.

— Ніко, я тебе попереджав? — продовжував Володимир, не звертаючи уваги на мою присутність. — Якщо ще раз дізнаюсь, —  осудливо скривився і взагалі відвернувся від Ніки.

Продовження почути не судилося, а підслуховувати не було бажання. День і справді вдався. За моїми прогнозами просто зараз несподівано розпочнеться злива. Хмари купчились на небі.

Та  й подруга мене здивувала. Вперше за час нашого знайомства вона вчинила так нерозсудливо.

Вероніка вийшла з кабінету й обережно прикрила за собою двері. Тоді приклала вухо до них, кілька секунд прислуховувалась до звуків, а тоді  невдоволено фиркнула. Повернулася за стіл та зашаруділа паперами.

— Ніко, все добре? — все ж поцікавилась я. Вена на лобі подруги швидко пульсувала. Та й в цілому здавалося, ніби вона зараз вибухне.

— Так. Роботи багато, — нервово відказала Ніка й продовжила працювати.

Здається, я чудово її розуміла. До певного моменту мене все влаштовувало, а ось тепер… І небо здається надто сірим, люди дивними, а мрії безглуздими.

Я налила їй кави й поставила на стіл. Ніка всміхнулася краєм губ  у відповідь й полегшено видихнула. Аромат кофеїну залоскотав у носі. Я підійшла до вікна й мовчки насолоджувалась краєвидом попри сумнівні відчуття всередині.

Ніка спокійно працювала, і хоч нічого не розповідала, мене не покидало відчуття, що вона отримала прочуханки за Кирила. Надто помітно вона змінилась після його появи. Яскравий макіяж, коротка сукня, дорогі парфуми. Чого варта поведінка.

 Кирила я більше й не бачила. Але атмосфера в офісі була напруженою. Здавалось, я щось важливе пропустила. Всі довкола були наполохані, переглядалися й перешіптувались. Тільки згодом, кілька годин потому, Ніку відпустило. Подруга помітно заспокоїлась, очі, як і раніше, світились безтурботністю. В перерві між створенням робочої атмосфери щось белькотіла про вечірку в клубі до ранку. І коли прозвучало ім’я Кирила, я все зрозуміла.