Розділ 44. Гармонія

 Річні іспити підкралися непомітно навіть для тих, хто до них готувався. Передостаннім іспитом перед практичним у п'ятикурсників мала бути історія.

Лера перечитала весь підручник, усі свої конспекти й була впевнена, що складе іспит, проте все одно страшенно хвилювалася. Вона відповіла на всі питання в білеті, але Тіара Дей могла поставити додаткове. Серед студентів повзли чутки, що професорка насправді не людина, а якась істота. Обхитрувати її було неможливо: вона наче відчувала чужий страх і хвилювання та дуже часто нападала — забирала всі шпаргалки де б вони не ховалися й закидала купою запитань. Якщо після цього студент не відповідав хоч на одне, відразу відправлявся на перездачу. Деякі виробили тактику: перед її уроками пити заспокійливу настоянку. Але це не дуже допомагало списати.

У білеті Лері трапилися доволі легкі питання. Щодо деяких з них вона розпитувала Морла і потім трохи адаптувала інформацію під себе. Якби не він, вона, напевно, не змогла б втримати всі нові знання в голові та знов почала б скочуватися у навчанні. Думки в останні кілька місяців постійно поверталися до стосунків з Андрієм, до страху, що її хтось викриє. 

Закінчивши писати, Лера підняла руку та пішла до Тіари Дей, щоб нарешті відповідати. На цей час дівчина вже майже не хвилювалася — вона зробила все, що могла. Відповівши на легке додаткове запитання, Лера замовкла, дивлячись на професорку. В її дзеркальних окулярах, які та ніколи не знімала, Лера побачила своє відображення.

— Добре, — викладачка щось черкнула у своїх записах, а потім її губи несподівано вигнулися в легкій посмішці. — Зазирнеш до мене після екзамену. Я хотіла б дещо обговорити. — побачивши на обличчі Лери тривогу, жінка хитнула головою. — Це не пов’язано з екзаменами. Можеш бути вільна.

* * *

Через кілька годин Лера знов зазирнула до аудиторії з історії. В ній вже нікого не було. Тіара Дей сиділа за своїм столом, відкинувшись на спинку стільця та тримала у руках чашку. На ній досі були дзеркальні окуляри. Лері було завжди цікаво, чого вона їх ніколи не знімає, але таке б не наважилася спитати.

— Проходь, сідай поряд, — жінка вказала на стілець, що стояв по інший бік столу. Кілька годин тому Лера на ньому ж сиділа, коли складала екзамен. — Хочеш чаю?

Лера розгублено кліпнула.

— Не відмовляйся. Я знаю, що тобі скоро йти до третього курсу, вести інструктаж до практичного екзамену. А ти, напевно, їла ще зранку. Хочеш печиво?

Лера щось мугикнула, все ж опустившись на стілець. Поряд з професоркою Дей вона відчувала себе незатишно. Жінка сприйняла це як згоду та швидко витягнула з-під столу ще одну чашку. Змахнувши чарівною паличкою, підізвала до себе маленький чайничок, з якого досі йшла пара. Лера вражено слідкувала за тим, як вона наливає воду, а потім так само паличкою підкликала з-під столу цукорницею.

— Дві, — на її німе питання кинула Лера, все ще не відводячи погляду. Вона неодноразово бачила, як так чарували Влад і Мерлін, але в Тіари Дей це виглядало якось більш елегантно. — Дякую.

Взявши нарешті чашку, Лера зробила маленький ковток. Чай був приємної температури.

— Подобається? Це фірмовий чай мого старшого брата. Називається «Ліс духів». Якщо захочеш, можеш замовити в інтернеті. Здається зараз ціна за доставку з Республіки Роксан зменшилася, — посміхнулася жінка й собі зробивши ковток.

— Ви хотіли зі мною про щось поговорити? — дівчина відставила чашку на край столу.

— Так. Сподіваюся, що моє питання для тебе коректне. Я давно хотіла спитати, — жінка несподівано засовалася на стільці. — Ти багато знаєш про своїх батьків?

Лера відкрила рота і відразу його закрила. Цього питання вона аж ніяк не очікувала.

— Якщо чесно, не багато. Лише те, що можна прочитати в книжках. Їх не стало, коли я була дуже малою.

— Тобі дядько про них не розповідав? — у голосі з’явилося неприховане розчарування. — Про їхнє минуле, про те як вони жили ще у сімнадцятому столітті.

Лера важко зітхнула. Морл в її голові несподівано гмикнув.

— Ми мало про це говоримо. Йому… важко. Він так довго чекав, щоб знов їх побачити та так скоро втратив. Але у мене є невеликий альбом з їхніми фото.

— Зрозуміло, — сказала жінка. — А хочеш подивитися про них документальний фільм? — на її губах несподівано з’явилася лукава посмішка. — У мене є дуже старий. Його навряд можна знайти вже у вільному доступі. Але там ти зможеш побачити їх.

Лера просяяла від щастя.

— Я була б вам дуже вдячна.

Тіара Дей нагнулася, діставши з ящика стола пластикову коробочку з диском.

— Можеш не повертати. Це копія.

Лера взяла до рук заповітну коробочку, притиснувши її до грудей.

— Дякую. Звідки це у вас?

— Я просто їхня давня шанувальниця. Люблю збирати різні речі пов’язані з Гармонією, — розсміялася жінка. — Пий чай. Тобі вже скоро на інструктаж.

Лера швидко сховала диск у сумку, взявши чашку. Серце шалено калатало у грудях. 

«Отакої, — озвався в голові Морл, але Лера була не налаштована його слухати. — Мені було б цікаво дізнатися про цю пані більше»