Розділ 39. Відображення у дзеркалі

Лера сиділа на дивані у вітальні будинку Мерліна витягнувши ноги. В руках у неї була повна чашка гарячого апельсинового чаю. Дядько пішов по своїм справам, Влада також не було. 

​Дівчина зробила ковток, скривившись — він все ще був кип'ятком.

З моменту повернення у цей будинок пройшло не так багато часу. Вона відчувала себе кепсько, хоч нічого не боліло. Усередині ніби щось тихо стогнало. Скільки дівчина не прислухалася до себе вона майже не відчувала подвійну душу.

Можливо це було на краще. А може й ні. Раптом кіт стрибнув на журнальний столик через що невелике дзеркало з ручкою злетіло на підлогу.

— Мотя! — закричала Лера.

Кіт зіскочив зі столу та чкурнув на кухню.

— З-зараза.

Поставивши чашку, дівчина потягнулася за дзеркалом. Через його поверхню проходила велика тріщина. Піднявши його, Лера вже збиралася полагодити дзеркало, як всередині нього почав клубочитися дим. Дівчина завмерла, не розуміючи що це таке.

Через кілька секунд дим осів і у дзеркалі відбилося шоковане чоловіче обличчя. Не чекаючи цього Лера заволала, чийсь переляканий крик відізвався у її голові.

​— Що ти тут робиш? 

​«Ти мене чуєш?» — знову пролунало в неї в голові, а губи в дзеркалі здригнулися.

​— Чую. Як ти це робиш?

​«Не розумію. Виходить, я можу з тобою розмовляти?»

​— І я з тобою теж можу говорити? — розгубилася Лера.

​«Схоже, що так. Будь обережна з кривими та розбитими дзеркалами. У них здається, я також можу відбитися», — відповів Морл.

​— Дивовижно. А можна говорити тільки через дзеркало?

​«Взагалі-то ні. Через дзеркало ти мене бачитимеш. А розмовляти ми можемо й подумки. Ось закрий рот і подумай про щось».

​«Чому ти не озвався раніше?»

​Лера почула у своїй голові гмикання. Відповідь прийшла не одразу 

«Звикався з новою реальністю. Не хвилюйся, ти мене терпіти у своїй голові будеш не довго. Десь до грудня. Твоя душа заживе і…  Тільки остерігайся повної Селени. Поки твоя душа не загоїлася, вона може роз'єднати наші душі, і ти загинеш».

​«Тобто, якщо це станеться до того моменту, як моя душа загоїться, ти не помреш?»

​«Не смій навіть думати про таке, — голос Морла став сердитим. — І не смій мене жаліти. Ніколи. Я зберіг тобі життя не для того, щоб ти все зіпсувала».

​«І ти не боїшся? Ще раз померти?»

​«Леро! — зірвався Морл. — Замовкни. Інакше я зараз збожеволію. Звісно, я боюся. Але я не шкодую. Дай мені час звикнути. Мені потрібно розібратися зі своїми думками».

​Лера відчула стіну між ними. Було зрозуміло, що Морл більше не хотів із нею спілкуватися. Але в дзеркалі вона його все ще бачила. Дівчина не стала більше нічого говорити, вона просто перевернула дзеркало іншим боком і, загорнувши в рушник, віднесла до спальні.

​Не встигла Лера сховати дзеркало, як почула внизу кроки. Збігши сходами на перший поверх, вона побачила Влада.

​— Ти вже прийшов? — запитала вона, побоюючись, що він помітить на її обличчі хвилювання.

​— Я був на двох уроках, а з останнього відпросився.

— Ти голодний? Я нещодавно смажила картоплю.

​* * *

​Минуло кілька днів, почався понеділок. Владу довелося перебратися в гуртожиток, адже він не міг жити в дядька в будні. Лера, користуючись тим, що їй дали вихідний, відпочивала.

​Вона вже трохи забула за дзеркало, що лежало в неї під подушкою.

​Розтягнувшись на ліжку, дівчина дивилася в стелю. Їй особливо нічим було зайнятися. Вона знову нудьгувала. Мерліна цілими днями вдома не було, вона залишалася сама, і це важко було назвати відпочинком. 

​«Може, сходити ще попити чаю?» — подумала Лера.

​«А не луснеш? Шосту чашку за три години?» — пролунав у неї в голові саркастичний голос.

​Лера роззирнулася навсібіч і тільки тоді зрозуміла, звідки він лунає.

​«І знов привіт, — хмикнула вона. — А що мені ще робити?» 

​«Ну… ти вмієш грати в шахи?»

​Лера потерла підборіддя.

​—  Зараз пошукаю на горищі. А з ким мені грати? 

​«Сама із собою. Не тупи, зі мною, звісно», — пролунав у неї в голові голос Морла.

​— А як грати? Як ти будеш ходити?

​«Це будеш робити ти. Заодно повчишся закривати свої думки. А тепер іди шукай шахи, інакше я тут від нудьги помру».

​Лера слухняно пішла до сходів, що вели в невелике горищне приміщення. Мерлін любив тут сидіти у кріслі-гойдалці та читати газету біля вікна. 

​Дівчина роззирнулася в пошуках шахівниці. Вона пам'ятала, що колись бачила її в дядька. Підійшовши до шафи, вона відкрила дверцята та побачила те що шукала на верхній полиці. 

​Сівши на невеликий килимок, Лера почала розставляти шахи на дошці в тому порядку, який їй диктував Морл.