Розділ 37. Дракон та лисеня

Хлопець мчав стрімголов, мало що помічаючи навкруги. Він настільки поспішав, що навіть не подумав, що можна викликати таксі чи бігти у школу шукати дядька. З-під його ніг летів сніг. Перебігаючи чергову дорогу, хлопець ледь встигнув загальмувати перед машиною. Почувся вереск гальм та лайка водія. Крикнувши вибачення, хлопець оббіг авто та побіг далі.

Крижаний вітер шмагав його по обличчю та шиї. Будинки, машини, перехожі — усе злилося в різнобарвні плями. Влад кліпнув, не розуміючи, що відбувається. Перед очима все закрутилося, мов на каруселі, і він, зойкнувши, впав на тротуар, ледве встигнувши виставити перед собою руки.

Різко піднявши голову, Влад витріщився. Увесь навколишній світ посірів. Усі звуки затихли, ніби їх прикрутили до мінімуму.

— Дідько.

Звівшись на ноги, хлопець роззирнувся. За п’ять метрів від нього стояв Мордред. Тепер на ньому було знов чорне дороге пальто, волосся нарочито недбало розтріпане. Впіймавши криву, переможну посмішку темного мага, Влад зробив крок назад.

— Ти доволі передбачуваний.

Влад завмер. Ноги ніби приросли до землі. Мордред неспішно наближався.

— Відпусти мою сестру. — стиснувши всю волю в кулак, твердо сказав Влад.

— На жаль, не можу.

Влад вдавився холодним повітрям.

— Вона вже давно стала пилом. От тим, що під твоїми ногами, — продовжив Мордред. Влад здригнувся, опустивши погляд. — Тепер я маю позбавитися тебе. А вже далі займуся пошуком твоїх батьків. Якщо до цього вони ховалися, то твоя смерть змусить їх показати себе.

«Що ти до біса несеш?»

Влад стиснув кулаки, між пальцями промайнули сині іскри магії.

— Лікурембо.

Мордред зробив крок убік, уникаючи бойового заклинання. Воно врізалося в стіну, залишивши на ній ледь помітний слід. Маг кинув на нього зацікавлений погляд, а тоді клацнув пальцями, й перстень-артефакт засвітився.

Влад зойкнув, відчувши, як повітря навколо нього розжарюється. Горло звело спазмом, у роті миттєво пересохло.

— Для чого ти борешся? — скрушно спитав Мордред, і новий розряд магії врізався в щит, який швидко вибудовував хлопець. — Усі, кого ти любив, мертві.

Удар відкинув його на кілька кроків. На мить він відволікся, втративши супротивника з поля зору. Влад закрутив головою в пошуках убивці. Зробивши кілька кроків назад, хлопець різко обернувся.

Мордред стояв зовсім недалеко, цілячись у нього артефактом. Владу дивом вдалося вивернутися й не потрапити під магічний промінь.

— Роверетто, — вистрілив Влад і влучив прямо в пальто, залишивши на тканині рвану дірку.

Мордред опустив очі та цокнув язиком.

— Воно взагалі грошей коштувало. Морталіо.

Влад інстинктивно присів, і над його головою пролетіло смертельне заклинання. Хлопець гарячково бігав очима навколо, шукаючи вихід. Мордред гарантовано міг виграти хитрістю та силою, тому з ним не можна було битися чесно.

Розвернувшись, Влад кинувся тікати дорогою. Він часто озирався, щоб не пропустити постріл, та дарма. Одного разу він озирнувся надто пізно. Наступної миті потужний порив вітру збив його з ніг. Влад не втримався і впав обличчям об асфальт. З роздертої щоки потекла кров, у голові паморочилося від удару.

Коли він спробував підвестися, Мордред уже наблизився і спрямував на нього руку з перснем.

— Вставай, лисеня. Мені не цікаво, коли ти так кволо б’єшся.

Земля під ногами хлопця задрижала і вкрилася тріщинами.

— Та йди ти…

Влад важко підхопився на ноги й кинувся вбік. Земля там, де він щойно стояв, вибухнула грудками каміння. Хлопець побіг далі, гарячково прокручуючи у голові, що він може ще зробити. Молодий чарівник лише зрідка обертався, щоб кинути в Мордреда одне зі слабких заклять. Щит він уже не поспішав чаклувати, щоб він не випивав із нього сили. Останнім часом Влад не те щоб багато тренувався, але навіть попри це тіло пам’ятало всі рухи, роблячи паси швидше, ніж він встигав про це подумати.

— Ти тікаєш? — глузливо крикнув Мордред.

— Просто не хочу вмирати, — відповів Влад, важко дихаючи.

— Так і знав. Уся твоя хоробрість — лише слова.

— Вам видніше, — кинув Влад, уже не сподіваючись, що він почує, та різко звернув у підворіття.

У цей самий момент за його спиною пролунав вибух. Удар був настільки потужним, що хлопця кинуло об землю, але цього разу його пом’якшив сніг.

Владу було не треба, щоб Мордред підібрався до нього достатньо близько, щоб активувати ще якусь штуку, що могла ховатися у його крові. Тому, підвівшись і крекнувши від болю в плечі, хлопець знов побіг.

Мордред атакував. Влад ухилився. Потім знову, і знову. Влад ухилявся, падав, підводився й тікав. Він уже ледве тримався на ногах, але продовжував робити те саме.

— Боягузливе лисеня. Тобі все одно не втекти звідси.

Влад почув, що дихання темного мага збилося. Невже біганина його втомила? Але він не міг покладатися на те, що той просто відмовиться від бажання позбавитися від нього.

— Агов, Морле, — хрипло покликав хлопець. — Не хочете допомогти? Чи ви все ж мертві?

Відповіді не прийшло. Зітхнувши, Влад зупинився, рвучко повернувшись до мага.

— Я думав, що ви більш витривалі. Невже лицаря може втомити легка пробіжка. Як же ви тоді ходили в обладунках? — сказав Влад. Обличчя Мордреда перекосилося від гніву. Влад награно охнув. — Ваша сила зникла через переміщення у часі. А потім на вас начепили наручники… Ви насправді не такі й вже могутні.

— Я тобі зараз покажу, наскільки я могутній, — загрозливо мовив маг, зробивши крок уперед.

Небо розірвав грім. Влад зблід, думаючи, що зробити далі.

— Тобі страшно, хлопче?

— Мені? — гмикнув Влад. — Та мені вже нічого втрачати. Моя сестра мертва, батьки також. Хоч ви чогось думаєте, що це не так. Мої друзі — мертві.

— І ти скоро будеш мертвим.

— Авжеж. Колись буду, — кивнув Влад та послав на мага чергове слабке заклинання, яке той відбив щитом. — Але я хоча б був собою. У мене було життя, на відміну від вас. — і знов заклинання, яке відбилося від щита.