Розділ 30. На цвинтарі

Влад сидів у кімнаті в гуртожитку, уткнувшись в екран ноутбука. Він шукав в Інтернеті, що можна подивитися сьогодні. Жахи він відразу відкинув — крові й страшних сцен йому і в житті вистачало. Фантастику він не любив через те, що всі спецефекти там несправжні, особливо якщо справа стосувалася магії. Йому подобалися детективи та пригоди.

​Влад сумним поглядом перегортав одну вкладку за іншою. Його розчарування у світовій кінематографії згодом лише посилилося. Цікаво, адже якщо людина розчаровується в літературі, вона сама сідає писати книги, а якщо в кіно? Владу вже неодноразово спадало на думку, чим він займатиметься після школи, хоча він і сумнівався, що з цього взагалі щось вийде. Тим паче хто його пустить на спеціальну студію для зйомки фільмів? Напрямок Влад начебто вибрав, а ось професію — ні.

​«Цікаво, а якщо розчаруватися в людях?» — розсміявся Влад, згадавши свою попередню думку.

Його нескінченний потік думок перервав відеодзвінок. Згорнувши вкладку з фільмами, Влад пробігся курсором по екрану та натиснув на прийняття виклику.

​— Привіт, Ніколасе.

— Привіт. У мене тут така справа, — на екрані з'явився Ніколас Воері.

​Але Владу не вдалося поспілкуватися з ним наодинці. Постукавши, до кімнати зайшла Уля. Побачивши її через вебкамеру, Ніколас гукнув:

— Привіт, Улю. Добре, що ти тут. Я не знаю, з ким із вас мені поговорити. Це стосується Лери. Вона мене два місяці тому просила, щоб я їй дещо зробив.

— Якщо це щось важливе, то кажи нам обом, — сіла поряд на ліжко Уля, щоб її теж було видно.

— Тільки Лера просила нікому не розповідати. Вона приносила мені фотографії, які їй надіслав поштою якийсь невідомий. Їй потрібно було з'ясувати, хто їх надсилав і хто на них зображений. Коротше, якщо можете, приходьте до мене в гуртожиток, я вам усе розповім і покажу, — відповів Ніколас.

​Уля та Влад здивовано перезирнулися між собою та кивнули.

— Цікаво, про що це вона його просила? — зацікавилася Уля.

— Ходімо дізнаємося, — діставши з шафи куртку, відповів Влад. — До речі, чого ти приходила?

Уля розгублено кліпнула.

— А-а. Корнелія Фуолк сказала, що увечері чекатиме тебе зі всіма старшими на курсі у себе.

— Що знову? Тільки ж зустрічалися, — пирхнув Влад. — Що вона хоче?

— Чаю напевно з вами попити. Звідки я знаю, Влад! — гримнула на нього дівчина. — Чекай мене у вітальні. Я зараз тільки вдягнуся.

​Гуртожиток Локстерна розташовувався далеко від Вольфрама, тому їм довелося хвилин десять до нього йти. Біля воріт їх уже чекав Ніколас, адже сторонніх пускали лише із запрошенням.

​— Ходімо. У мене все на комп'ютері.

​Поки вони йшли до будинку номер 4, Ніколас не поспішав їм нічого розповідати. Він дочекався, поки вони зайшли у його кімнату і зняли куртки.

​— Сідайте, — Ніколас поставивши ноутбук собі на коліна, кивнув, щоб вони сідали біля нього. — Як я й казав, кілька місяців тому Лері на пошту прийшли фотографії від якогось доброзичливця. Я вам їх зараз покажу. Але одразу попереджаю, вони несправжні.

​Ніколас відкрив одну з фотографій, які приносила йому Лера. Уля ледве не свиснула, коли побачила на них Андрія та ще якусь дівчину.

​— І що ти з'ясував?

— Що ці фотографії були відправлені з пошти Міли Хоул.

— Нескладно було здогадатися. Вона на таке здатна, — насупився Влад.

— Ось тут і починається найцікавіше. Вона не надсилала Лері жодного листа. Тим паче її пошта була кимось зламана, — додав Ніколас.

— І ти їй віриш?

— Так. Але якщо хочете, самі спитайте.

— То вона нам і відповість, — недовірливо глянув на нього Влад.

— Повірте, відповість, — усміхнувся Ніколас і взяв з тумбочки мобільник. Пробігши пальцями по екрану, він набрав її номер. — Міло, пам'ятаєш нашу вчорашню розмову? Приходь до мене в будинок, Влад і Уля хочуть поговорити з тобою. Що значить тобі начхати? На кого начхати? А, я зрозумів. Ось приходь і скажи це сама.

​— Ну? — вичікувально подивилася Уля.

— Зараз прийде, — кивнув Ніколас.

​На якийсь час він згорнув відкриті на комп'ютері фотографії. Міла з'явилася за кілька хвилин, оскільки жила в цьому ж гуртожитку. Повернувши голову, Уля підібгала губа. Вона пам'ятала, скільки гидоти та зробила Лері.

​— Ну, що вам ще треба? — Міла зупинилася біля дверей, склавши руки.

— Навіщо тобі знадобився Андрій і навіщо ти йому писала? — поставив зовсім інше запитання Влад.

— Чого? Коли це я йому писала?

​Влад дістав з кишені телефон Андрія і показав їй повідомлення, відправлене з її номера. Уля здивовано уставилася на телефон друга.

— Ти попросила його прийти до бібліотеки, навіщо?

— По-перше, я йому нічого не писала. І те, що ти показуєш, — це маячня. По-друге, це він мені написав, що хоче зі мною зустрітися. У мене того повідомлення не збереглося, — заперечила Міла. — Може, він хотів помиритися. Я, звісно, здивувалася, коли він почав у мене питати протилежне.