28 (1)

Лера підвела важку голову й подивилася на захисний бар'єр. За ним знову була та сама тінь. Дівчина не запам'ятовувала силуети, просто відчувала, що це та. 

«Засуджуєш? — Лера, хитаючись, підповзла до бар'єра. — Ми знайомі?» — тінь ніяк на це не відреагувала, але й не поспішала тікати. Дівчина вирішила запитати, бо іншого шансу могло не бути. — Скажи, ти колись бачив моїх батьків?» 

Тінь здригнулася та опустилася, щоб опинитися на рівні її очей. 

«Припустимо, що бачив», — відгукнулося в її голові. 

Лера здригнулася. Цей голос вона точно колись чула, тільки згадати не могла. 

«Що з ними? Де вони? Скажи». 

«Звідки я знаю, що з ними зараз», — меланхолійно відповів чоловічий голос. 

«Ну, хоч які вони? Ти ж їх бачив». 

«Кого конкретно?» 

«Обох», — дівчина насупилася, розуміючи, що з неї просто знущаються. 

«Краще почитай у книгах». 

«Чому вони не приходять до мене? От як ти.» — Лера пошкодувала, що вона не може ображено засопіти. 

«Чому-чому? Та тому, що вони не загублені душі», — тінь тихо пирхнула. 

«То це правда, що казав Мордред?» 

Тінь мовчала. 

«Це правда?» — Лера встала на ліктях, вп'явшись у нього очима. 

«Вони не прийдуть до тебе. Не зможуть, — тінь зітхнула. — Повертайся до свого хлопця. Він уже приходить до тями. Облиште думки про втечу, краще займіться одне одним. Навряд чи наступного разу ти зможеш його скоро поцілувати». 

«Хто ти такий?» 

Тінь тихо розсміялася та зникла. Лера ображено підібгала губи, ще деякий час дивлячись на порожнє місце.

* * *

Натиснувши на щось з того боку, Мордред прибрав захисний бар'єр і зайшов у камеру. Обвівши їх поглядом, він зробив крок до Лери, виставивши перед собою перстень-артефакт. 

— Ходімо, — холодно кинув він. 

Від самого помаху його руки повітря навколо Лери закрутилося, відрізаючи шлях до відступу. Андрій миттєво кинувся вперед і схопив її за обидві руки, намагаючись затримати. Лера закричала від різкого спалаху енергії, що пронизала їхні з Андрієм сплетені пальці — на мить пролунав знайомий різкий біль, схожий на розряд струму. Але хлопець не відпустив, чіпляючись за неї.

— Ну що, не хочеш по-доброму, буде по-поганому, — насупився Мордред. Він щось прошепотів, і невидимі пута огорнули її силует, відриваючи від підлоги, та сильніше потягнули до артефакту. 

«Не відпускай мене?» — крикнула вона до Андрія. 

Хлопець вчепився в її зап'ястки з усією доступною йому силою, та навіть так протистояти магічній тязі було неможливо. Пальці почали зісковзувати. Раптом ні з того ні з сього поруч з'явилася та сама тінь. Лера розгублено кліпнула. 

«Не тримайся. Немає сенсу», — пролунав голос у голові. 

«Що зі мною зроблять?» — панічно подумала вона. 

«Тобі розіб'ють душу. Ти більше не зможеш повернутися до тіла. А коли розіб'ють її вдруге, ти помреш назавжди!»

 Лера ще дужче вчепилася в руки Андрія. У голові страшно гуло, зір застилала біла пелена. Вона відчайдушно чіплялася за нього, вірячи, що зможе протриматися хоч хвилину. Можливо, Мордреду набридне і він вирішить прийти пізніше. Але щось із силою вдарило її по руках, наче лезо меча. Лерині пальці здригнулися і випустили руки Андрія. Як тільки це сталося, її душу вмить втягнув у себе перстень. 

Андрій закричав, кинувшись уперед, але Мордред виявився швидшим. Він одним кроком ступив за межі камери та ввімкнув чарівний бар'єр. Навіть не зиркнувши на другого бранця, маг пішов геть. 

Минуло хвилин десять, перш ніж Мордред зайшов у квадратну кімнату зі столом, на якому яскраво світилися магічні ремені. Підійшовши ближче, він натиснув на артефакт і випустив бранку. Не давши їй жодної секунди на відновлення після переміщення, маг різким рухом прив'язав її руки та ноги до столу. 

Лера заціпеніла від жаху, дивлячись на те, як він дістає той самий кинджал, яким раніше вирвав її душу. 

— Сподіваюся, ти не боїшся болю? — зловтішно запитав Мордред і підняв лезо над її грудьми.

* * *

Андрій бігав камерою, кличучи на допомогу, але на його крики ніхто не відгукувався. Кинувши марні спроби, хлопець почав гарячково думати. Раптом ні з того ні з сього його тіло вигнулося назад і він заволав на всю камеру. Здавалося, щось рвало його спину. Камера спалахнула яскравим золотим світлом. Знесилений хлопець звалився на підлогу, знепритомнівши. 

Прийшов він до тями, коли поряд знову пролунали кроки. Хлопець охнув, побачивши кохану, яку Мордред повернув у камеру. Тепер вона була біла, як крейда, з ніг до голови та трохи прозора. Через це вона не лежала на підлозі, а зависла за кілька сантиметрів від неї. 

«Леро... Що ти з нею зробив, чудовисько?» — Андрій упав навколішки перед Лерою. 

— Ну що, не нудьгуйте. Як я люблю цю захисну реакцію. Ти колись брався за оголені дроти? Чи обпікав вогнем рану, що ще не загоїлася? Так ось, твоя подружка зараз відчуває те саме. Бувайте. Ти наступний, — Мордред реготнув, впіймавши його гнівний погляд, а потім розвернувся та пішов геть. Андрій опустився на підлогу, порожнім поглядом уставившись на кохану. 

«Що ж тепер нам робити?»