26.1

* * *

Вже до вечері по всьому факультету рознеслася новина, що новим старостою Вольфрама призначили молодшого Шлімана. Незгодних із цим виявилося більше, ніж тих, хто його підтримував. Після всіх подій Влад і не сподівався, що його так просто приймуть.

Увесь час за вечерею хлопець сидів, не підводячи голови. Йому не хотілося зайвий раз зустрічатися поглядом з Улею, яка прямо пропалювала його очима.

За столом їхнього будинку поменшало на дві особи. Це були поки що єдині жертви Викрадача душ у Резенфорді. 

Доївши, хлопець хотів уже швидко віднести тацю з брудним посудом і піти. Проте марно. Не встиг він відійти й кількох кроків від їдальні, як його наздогнала Уля.

Іти далі не було сенсу, а слухати її слова не надто хотілося.

— Я думала, що ти друг, а ти ось ким виявився, — прошипіла вона, стиснувши пальці на рукаві його куртки. — Довів Леру до того, що вона опинилася при смерті, а сам зайняв її місце. Як же тобі совість дозволила?

— Все не так, як здається. Я знаю, що роблю, — спохмурнів Влад, повівши плечем, щоб скинути її руку.

— Звичайно знаєш. За весь час, що Лера в комі, ти хоч раз про неї згадав? — продовжувала Уля, пропалюючи його гнівним поглядом. — Чи поїхав на канікули до бабусі без докорів сумління? Я знаю, що ти був там…

— Згадував, — пробубонів Влад, нарешті вирвавши свою руку.

Прискоривши крок, він роздратовано пішов у бік будинку номер 7. Але пройшовши кілька метрів хлопець зупинився, рвучко повернувшись. Уля все ще стояла на місці. Стиснувши кулаки, Влад, втягнув ніздрями холодне повітря. Кров стугоніла у скронях. Це було не справедливо. Вони були не справедливими до нього.

Скрипнувши зубами, Влад швидко підійшов до неї. Його очі потемніли, ставши майже темно-синіми від люті.

— Я настільки безсердечна тварюка, що замість того, щоб відзначати Новий рік удома за святковим столом, сидів біля ліжка сестри. А де була ти? 

Уля відкрила було рота, але слова так і застрягли у горлі.

Влада трусило, але він не відводив погляду від Лериної подруги. В очах чомусь почало щипати.

— Чому вам так хочеться бачити мої сльози? Навіщо? Я вам не Андрій. Я не вмію показувати свої емоції.

— Мені не потрібні твої сльози. Просто ти так поводився, ніби тобі байдуже, — нарешті промовила дівчина.

— Улю, скажи чесно, невже ти мене вважаєш настільки поганим? Якщо є хтось, перед якими я винен, то це лише Герман та Лера. Чому всі інші на мене накинулися? Чому ти дорікаєш мені посадою?

— Це дуже дивно, що Лера опинилась у комі, і цю посаду віддали саме тобі, — заявила дівчина.

— Мені її віддали, бо я сам попросив. Улю, як ти не розумієш, Лері дорога посада старости. Я це зробив лише для неї. Коли вона прокинеться, я все поверну. Мені лише треба протриматися якийсь час, — Влад відчув, як з ока викотилася сльоза, яку він не зміг зупинити. Хлопець гнівно стер її долонею. — Я люблю її понад усе на світі. І це через мене ваш Андрій втратив душу! Ми посварилися перед цим у лікарні й він пішов гуляти містом.

Сльози одна за одною котилися по його щоках, і він уже не міг їх зупинити.

— Я нічого не можу зробити, — руки самі стиснулися в кулаки. — Я не можу повернути їм душу. Я навіть не знаю де шукати… Єдине… єдине, що я можу взяти на себе те що для неї було важливим та зберегти. 

Уля деякий час стояла розгублена, а потім зробила крок та обійняла його за плечі.

— Пробач. Мені не варто було… Ми зараз маємо бути усі разом. Щоб більше ніхто не постраждав від Викрадача душ.

Влад відкрив було рота, щоб щось сказати, але побачив Марину, що виходила з їдальні. Вона стояла дивлячись на них. Хлопцю не сподобалося, як раптово її обличчя перетворилося на кам’яну маску. Випрямивши спину, дівчина пройшла мимо, міцно стиснувши губи.

— Улю, пробач, — Влад миттю роз'єднав обійми та кинувся за своєю дівчиною. — Ріно! Куди ти? Стій. Ти що образилася?

Марина зупинилася, склавши руки на грудях. Повітря поряд з нею ніби поважчало.

— Ні, мені дуже приємно дивитися, як ти обіймаєшся з цією, — пирхнула дівчина.

— Я не... — Влад осікся, а потім полегшено розсміявся. — Марино, ти не так зрозуміла. Уля на мене розгнівалася, що мене призначили старостою замість Лери. Я їй усе пояснив. Вона ж подруга моєї сестри, а ти — моя дівчина.

— Навіщо ти її обіймав? — вдавано спокійним тоном спитала вона, не розділяючи радісного настрою.

— Та це… — Влад затнувся. — Це лише дружне. Ми говорили про Леру, а потім про важливість підтримки.

Уля стояла далеко від них та не могла почути ні слова, але все було зрозуміло й так. Важко зітхнувши, дівчина пішла до свого будинку. Треба було сідати за домашні завдання. Здається, вчителі вирішили саме так відволікати їх від проблем.

— Улю.

Дівчина здригнулася, рвучко повернувши голову. Біля воріт гуртожитку стояв Максим. Хитнувши головою, щоб відігнати болючі думки, вона швидко пішла до нього.

— Пробач. Сьогодні не вийде погуляти. Я не дуже налаштована на це.