Розділ 23. Сестра

Влад методично стукав пальцями по підвіконню, занурений у думки. За вікном вже цілий день сипав сніг.  

Поруч на ліжку скрутився клубком Мотя. Хлопець не розумів: чи спить кіт, чи тільки вдає. Останній тиждень він повівся лежати біля нього. Час від часу Влад намагався його зганяти на інше ліжко в гуртожитку, чи в кімнату до Уляни, але кожен раз кіт повертався та лягав на подушку біля його голови. Зараз він переїхав з ним в будинок дядька.

Влад поки не знав: Лерин кіт хоче його заспокоїти чи чекає нагоди, щоб задушити уві сні. Врешті це через нього, його хазяйка у небезпеці.

Кіт, шумно пирхнув, відкривши одне синє око.

— Годі думати так голосно, ти заважаєш мені спати.

— Ну так, чого ти лежиш тут? Йди до Мерліна. Або, хочеш, я тебе після відвезу до бабусі на Землю.

— І щоб ти тут виїв себе маленькою ложечкою? Тобі варто не грати роль снігового принца та показати врешті, що тобі погано.

Влад ображено фиркнув.

— Щоб у них з'явилася можливість добити мене?

— Щоб стало легше, — кіт відкрив обидва ока та потягнувся. — Хоча б тим, хто про тебе щиро переживає.

— Вони і так в курсі, що я відчуваю. Давай залишимо цю розмову, — Влад відійшов від вікна, підійшовши до столу де лежав мобільний телефон. — Мені вже скоро в лікарню.

— Для чого? — кіт позіхнув та потоптавшись по ковдрі, знов ліг.

— От яке тобі діло? — буркнув хлопець, але потім все ж сказав: — Я хочу побути з сестрою.

— Ти ж знаєш, що її там насправді немає. Краще б вчора полетів зі своєю Мариною додому. Провів канікули, як нормальна людина. 

— З якого… я нормальна людина? — знов буркнув він, за що впіймав докірливий погляд кота. — Що я забув коло її родини?

Сім'я Марини була не дуже в захваті, що та заради якогось хлопця посварилася з Германом. Здається їхні сім'ї мріяли поріднитися навіть попри те, що самі підлітки майже десять років не відчували жодного романтичного потягу.

— От би поїхав та познайомився. А тепер вони можуть запросити на новий рік Кларенсів і вона буде святкувати з Германом. Ти цього хочеш?

Влад заскрипів зубами, намагаючись не подавати виду наскільки його зачепили слова кота. Кинувши нервовий погляд на годинник в телефоні, хлопець вийшов, гупнувши дверима.

— Можеш не старатися. У тебе нічого не вийде, — долинуло зі спальні.

Останні два дні Влад тільки й вислуховував який він не емоційний, егоїстичний, або навпаки гарячий на голову. У більшості кричала Уляна, що Марина його зіпсувала і він зовсім забув за сестру. На щастя її терпіння вистачало ненадовго і вона знов починала його ігнорувати. Після тієї бійки та подальших подій у кабінеті директорки Лерина подруга дивилася вовком на всіх причетних. Влад полегшено видихнув, коли вона вчора також полетіла додому забравши з собою Андрія. От хто-хто, а він ідеал скорботи. Ніхто в здоровому розумі не скаже, що Андрій її не любив.

Влад ображено стискав та розтискав кулаки, спускаючись сходами на перший поверх. Мерлін стояв на кухні, підігріваючи вечерю. Цього року ніхто святкувати Новий рік не збирався.

— Не передумав? — кинув дядько, почувши кроки.

— Я хочу бути там.

Мерлін кивнув, не ставши сперечатися. Позавчора коли він тільки дізнався про плани племінника був проти, не розуміючи сенсу. Але після вмовлянь все ж погодився та домовився з лікарем.

— Сідай поїж, потім я відвезу тебе в лікарню.

Влад поклав куртку на стілець та сів на вільне місце. В горло нічого не лізло, але він змусив себе з’їсти половину тарілки з супом.

— Можна я залишу кота тут? Йому не дуже подобається літати на кристалеті, — перед самим виходом спитав Влад. — Завтра, коли полечу до бабусі.

Коли дядько знов кивнув, Влад полегшено видихнув, хоч і до цього знав, що Мерлін був не проти. Знаходитися поряд з котом, який безсовісно міг влізти в думки та читати потім лекції, не хотілося. Без нього нудить.

Надворі вже давно стемніло. За вікном машини проносилися святкові вогні міста. Людей на вулицях майже не було, але від будинків лунав сміх та музика. Цьогоріч, через небезпеку нового нападу, скасовували всі публічні заходи.

Відчинивши двері лікарняної палати, Влад і Мерлін зайшли всередину. У палаті було п'ять ліжок, але кожне завішане шторками. Відсунувши одну, Влад побачив сестру, що здавалося мирно спала. Обличчя в неї було спокійне, ніби вона тут, і просто спить.

Нахилившись, Мерлін торкнувся її все ще теплої рукі. Чарівник постояв так кілька хвилин, не відриваючи від неї погляду.

Влад сів на стілець поруч, також занурившись у свої думки. 

— Мені вже час, — сказав дядько. — Я поставлю захисні чари. Якщо що відразу телефонуй. Я заберу тебе.

— Усе добре. Я зателефоную вранці.

Коли двері за дядьком зачинилися, хлопець швидко витягнув з карману куртки зачарований браслет та одягнув його на руку сестри. Інший вже був на його зап'ясті.

Закривши очі, Влад спробував вирівняти дихання, але скільки він не намагався тіло не хотіло повністю розслаблятися. Вилаявшись, хлопець приставив палець до скроні, пропускаючи через неї магічний заряд. 

— Альцефара-Міцефара.

Він смикнувся, зісковзнувши зі стільця. Свідомість заволокла чорнота.

«Леро»

Нічого не відбувалося. Хлопець знов покликав сестру, але чорнота не змінювалася. Це означало лиш одне — вона була занадто далеко.

Міцно замружившись, щоб стримати сльози, він через якийсь час дозволив свідомості виринути назовні. Через кілька хвилин хлопець прийшов дотями.

Він лежав на підлозі біля ліжка. Окрім очікуваного головного болю, нило плече, яким він вдарився об кахель. Знов сівши на стілець, хлопець судомно зітхнув та торкнувшись пальців сестри.

— Пробач. Не вийшло, — він знав, що вона не спить, і що ловець снів не подіє, але все ж хапався до цього за дрібку надії.

— Я знаю, що ти мене не чуєш. Але уявляю, що б ти могла сказати: що я вперта свиня і ти мені казала… Я втратив друга, і здається посварився з твоїми друзями. Але я це виправлю. Уля дуже переживає за тебе. Соня та Ліза навіть хотіли навідати тебе, але їм не дозволили. Я приходжу сюди тільки тому, що зі мною Мерлін. Твій хлопець… Йому дуже погано. Він винуватить себе у тому, що з тобою сталося. Але ж я знаю, що це не так…