Розділ 17. Зламана

Лера металася по ліжку, наче загнане в клітку вовченя. Ніч перетворилася для неї на справжній кошмар. Вона то від когось тікала, то просто блукала лабіринтом із сотнями дверей. Поруч не було нікого. Страх липкими щупальцями стискав горло.

Лера відчиняла одні двері за іншими. Але щоразу там була лише темрява та страх. Тому вона й не наважувалася туди заходити.

Але, здавалося, удача нарешті всміхнулася їй: якоїсь миті вона підбігла до звичайних дерев'яних дверей та різко смикнула за ручку. Яскраве світло вдарило їй в очі, змусивши замружитися. Сподіваючись, що це рятівні двері, Лера переступила поріг.

Подув холодний вітер. Дівчина кліпала, намагаючись знов звикнути до яскравого світла. Вона стояла посеред шкільного скверу у своїй звичній фіолетовій формі старости. Дівчина полегшено видихнула, коли побачила й інших студентів. Роззираючись, вона пішла доріжкою повз квіткові кущі. Її анітрохи не здивувала весняна погода, квіти на клумбах і зелене листя. Великий баштовий годинник бив дванадцяту.

Лера зробила ще кілька кроків. Назустріч ішла дівчина в зеленій формі Вольфрама. Лера ніби нічого не сталося пройшла повз. А дівчина, проходячи, зачепила її плечем. Без сумніву — навмисне.

— Дивись, куди йдеш, — різко кинула старшокурсниця.

Лера зупинилася, розгублено кліпнувши.

— Що ти тут забула? Іди туди, звідки прийшла, — знову нахабно сказала дівчина.

— Що я тобі зробила? — Лера згадала, що вона староста факультету, і доля студентів частково в її руках. — Як ти смієш розмовляти зі мною в такому тоні?

— Не треба прикидатися білою й пухнастою. Ти безсовісна тварюка, — старшокурсниця загрозливо нависла над Лерою. — Коли вже тебе нарешті виживуть звідси?

Лера обурено вхопила ротом повітря.

— Не вийде! Я не піду.

— Ще побачимо. Влад... — блиснула очима дівчина.

— Не чіпай мого брата! — скрикнула Лера.

— От побачиш, він тебе й виживе звідси. Ти залишишся сама. Твій брат нарешті зрозумів, що йому без тебе було краще. Ти, мабуть, забула, хто він. То я тобі нагадаю. Він учень темного мага. Ним він і залишився.

— Ти брешеш. Влад мене любить.

— Хочеш знати правду? Андрій тобі зраджує. Уся школа про це знає. Важко, мабуть, усвідомлювати, що він цілує та обіймає іншу. Ти сліпа дурепа, якщо досі цього не побачила. Тобі було цікаво, хто на тій фотографії? Це я, — дівчина ошкірилася. — Ми з Андрієм уже кілька місяців зустрічаємося і кохаємо одне одного.

Нахабна, самовдоволена посмішка суперниці викликала в душі Лери бурю емоцій. Не впоравшись із собою, дівчина рвучко підняла руку, давши тій дзвінкого ляпаса. Розлучниця похитнулася та впала назад. Посмішка зникла з обличчя старшокурсниці, коли її голова вдарилася об бордюр.

Лера з жахом побачила, як із голови дівчини потекла кров. Розуміючи, що накоїла, вона позадкувала, глибоко дихаючи. Гарячково озираючись, Лера побачила, що сад спорожнів, а замість квітів на клумбах лежить сніг. Чорний замок навис над нею, ніби велетень, готовий її проковтнути.

— А-а-а-а-а-а-а! — перелякано закричала Лера, кинувшись геть.

Замок був абсолютно порожнім. Лера, налякана, бігла світ за очі. Ноги самі собою принесли її до сходів, що спускалися на берег. Вона вже хотіла спуститися ними, але щойно взялася за поручень, почула різкий голос.

— Не ходи на берег!

Земля під нею розверзлася, та її поглинула темрява. Лера закричала, закривши обличчя руками.

Якоїсь миті вона почула кінське іржання та стукіт копит, і політ несподівано обірвався. Відкривши очі, дівчина нерозуміюче закліпала. Вона стояла посеред бальної зали у синій сукні, міцно притискаючись до чоловічих грудей у синьому із золотом камзолі. Це був Морл, і він заспокійливо гладив її по спині.

Охнувши, Лера сіпнулася від нього, широко розплющивши очі. Але навіть це її налякало не так сильно, як два величезних білих крила, що височіли за її спиною.

— Що тут відбувається? — у паніці закричала вона.

— Не ходи на берег.

Лера судомно схопила ротом повітря і широко розплющила очі. Вона сиділа на своєму ліжку з розпатланим волоссям. Піт стікав по чолу.

Зірвавши з себе вологу від поту ковдру, Лера спустила ноги з ліжка. Хоч вона вже зрозуміла, що це лише сон, дихання ніяк не хотіло повертатися до норми. Одягнувши капці, Лера пішла у ванну, щоб вмитися і змити залишки цього кошмару.

* * * 

У школі Лера намагалася нікому не показувати, що у неї поганий настрій. Її не хотілося турбувати Андрія через дурниці. Але сон залишив помітний відбиток. Вона не могла налаштуватися на навчання, постійно нервувала, коли втрачала Андрія з поля зору. Він не завжди міг перебувати поряд. Як на зло, на другій перерві професор Чикін попросив його погукати якогось студента з другого курсу.

Дівчина настільки накрутила себе за ранок, що в неї вже почало ледь сіпатися око.

Була лише десята ранку. Вони сиділи на уроці ростомагії, слухаючи лекцію Тіари Дей про якесь повстання. Лера, скосивши очі, подивилася на Андрія та тихо зітхнула. Дівчина швидко відвела погляд. Їй хотілося притиснутись до нього, щоб тепло його тіла розігнало страхи. Вона відчувала, як її сили з кожною хвилиною тануть. Усередині було порожньо. Навіть не тішила перспектива п'ятниці та прийдешніх вихідних.