15.2

Влад після повернення з їдальні знову став похмурим. Йому не хотілося, щоб хтось дізнався про його жахливий настрій. Хлопець, попри категоричну відмову Мерліна, намагався знайти хоч якусь лазівку, щоб поїхати до Риги.

Тут, на Аладеї, був уже вечір, а на Землі — ще ранок. Хапаючись за першу думку, як за рятувальну соломинку, Влад вийшов зі своєї кімнати. Він знав, що Лера з Андрієм сиділи у вітальні, Уляна була там же. Тому хлопець, довго не роздумуючи, пішов до спальні дівчат за розмовною кулею. Влад намагався пройти майданчик перед сходами швидше, щоб його випадково ніхто не помітив із вітальні.

Опинившись біля дверей спальні Лери, він смикнув ручку, але двері виявилися замкненими.

— Інайс ревелар, — Влад направив палець на замкову щілину.

Коли замок клацнув, хлопець обережно відчинив двері. Оскільки в кімнаті було темно, йому довелося ввімкнути світло. Озираючись на всі боки, Влад шукав очима чарівну кулю сестри. Відчинивши шафу, він пробіг поглядом по полицях, але, нічого там не знайшовши, кинувся до тумбочки. Куля опинилась у ній.

Поставивши її на тумбочку, Влад почав набирати номер бабусі Марії Федотівни. Чекаючи на відповідь, хлопець нервово поглядав на двері, побоюючись, що прийде Уляна чи, ще гірше, Лера, і його тут помітять.

— Привіт, бабусю! Я не маю часу розмовляти. Мені дуже потрібна твоя допомога, — Влад боявся знову отримати відмову, адже це була його остання надія. — Я тут у Резенфорді познайомився з однією дівчинкою, її звуть Марина, вона мешкає біля Риги! Так у неї цієї п'ятниці день народження! Я дуже хочу разом із нею з'їздити туди. Мерлін мене не відпускає. Ти ж його знаєш. Допоможи, будь ласка! — цього разу його слова були щирими.

— Але ж п'ятниця — навчальний день! Нічого, що пропускаєш? — поцікавилася бабуся з чарівної кулі.

— Нічого! Я все швидко наздожену! Можеш зателефонувати Мерліну й попросити його, щоб я приїхав до тебе? Придумай щось! А я тим часом поїду до Риги!

— Бачу, як ти її кохаєш, — усміхнулася бабуся, не знаючи всієї серйозності ситуації. — Добре. Я подзвоню Мерліну. Скажу все, що просиш. Тільки за однієї умови! На канікулах я хочу, щоб ти із сестрою до мене насправді приїхав!

— Добре, бабусю! Дякую! Ти мене врятувала! — ледь не засміявся Влад.

Повернувши кулю назад у тумбочку, Влад поквапився геть із кімнати сестри. Виходячи, він зачинив двері та щасливий пішов у свою спальню. Влад іноді сумував з того приводу, що мешкав у кімнаті один. Тепер він був щасливий, що це саме так.

* * *

Наступного вечора, на Леру чекала неприємна звістка. Всі вже розійшлися по своїх кімнатах. Лера спустилася у вітальню, щоб попити води. Там вона побачила Соню, дівчина сиділа у кріслі перед каміном та фарбувала нігті. Не ставши її турбувати, Лера пішла до холодильника.

— Леро, стривай! Нам треба поговорити! — гукнула Соня, вставши з крісла. Лера зупинилася, обернувшись до неї обличчям. Соня неквапом підійшла і раптом дала ляпас. — Зрадниця!

Лера охнула, не розуміючи, що розлютило подругу.

— За що?

— Вона ще й питає! Навіщо ти розповіла моїй сестрі, де живе Вільям? Адже я вважала тебе своєю подругою! А ти... виявилася зрадницею! Через тебе тепер мама пообіцяла під конвоєм відправити мене додому на канікули! А я хотіла цей Новий рік відсвяткувати з Віллом!

Очі подруги блищали від ледь тамованих сліз. Лише за кілька довгих секунд Лера змогла зрозуміти, про що взагалі вона говорить. Але від цього їй не полегшало.

— Я нічого не казала твоїй сестрі. У мене взагалі немає їхнього номера. І навіщо мені це?

— Не знаю! Напевно, щоби чимось насолити мені! Може я знов зробила щось не те, — Соня відійшла від неї на кілька кроків. — Якщо я не зможу більше побачити Вілла, я перетворю твоє життя на пекло!

Лера позадкувала, злякано відкривши очі. Слова Соні вдарили їй під дих. Можливо за інших обставин вона змогла б знайти слова, щоб донести свою невинуватість. 

Дві сварки за два дні вивели її з рівноваги. Уранці Мерлін повідомив, що йому дзвонила бабуся. Вона просила, щоб Влад терміново приїхав до неї. Хлопець поводився так, ніби поїздка в селище завадила його планам. Тому Лера повірила, навіть не подумавши перетелефонувати. Хоча можливо причина була у тому, що він все ж кудись поїхав так і не забравши свої слова назад.

Згорнувшись на ліжку, дівчина підтягнула ковдру до підборіддя. Їй зараз так хотілося піти до Андрія, щоб він її втішив. Але була вже майже ніч, і вона не могла його потурбувати. Якби він жив сам, це було б одне. А так Лера боялася розбудити Єгора, який мав чутливий сон. З Улею Лера не поспішала ділитися проблемами. У подруги своїх вистачало.

Перевернувшись на бік, Лера спробувала згадати якийсь приємний момент із життя. Вона навіть заплющила очі. У пам'яті сплив не зовсім радісний спогад, але пов'язаний з Андрієм.

Це сталося на другому курсі. Їй важко було пережити те, що трапилося в замку Морла. Вона не хотіла йому нашкодити, але власне горе виявилося сильнішим за почуття. Попри образу та біль, він зміг її вислухати та пробачити. Далі вона мала б відійти на другий план, але, сама того не бажаючи, стала між ним і Мілою.

Лера вже давно не думала про те, що зруйнувала його стосунки. Навпаки, вона намагалася робити все, щоб їх зберегти. Навіть продовжувала приховувати свої почуття, коли в цьому вже не було сенсу. Важко зітхнувши, Лера підтягнула коліна до грудей — Андрій був її Серцем, без нього все її безсмертя не мало сенсу.