Розділ 12. Тягар чужої таємниці

Пізно вночі її розбудив тихий стукіт у двері. Розплющивши очі, Лера здивовано кліпнула, зрозумівши, що стукають до них.

У темному коридорі стояв Андрій, прихилившись плечем до стіни. Очі його були напівзаплющеними.

— Що таке?.. — спитала вона і в її голосі майнуло хвилювання. Дівчина клацнула пальцями, запалюючи тьмяне світло.

Розліпивши очі, хлопець змучено подивився на неї, так і не сфокусувавши зір до кінця. 

— Дай… свій градусник. 

Піднявши руку, Лера приклала долоню до його чола та не стримавшись охнула — воно палало.

— Секунду. 

Повернувшись у кімнату вона швидко знайшла що треба. Андрій до того часу сповз по стіні на підлогу, обійнявши коліна руками, та впустивши на них голову.

— Ходімо, — Лера підняла його на ноги та відвела у вітальню, посадивши на диван.

Поки він міряв температуру, дівчина пішла набрати йому води.

— Тридцять вісім і дев'ять! Де ж ти міг так захворіти?! — Лера була шокована тим, що побачила на градуснику. — Я зараз покличу Соню!

Дівчина вже хотіла встати з дивану, але хлопець зупинив її, вчепившись у руку.

— Не треба. Ніч… — хрипко сказав він. 

Лера подала йому склянку з водою, похмуро спостерігаючи як важко він робить ковток.

— Посидь тут. Я покличу її.

— Та не треба. Нічого… температура так собі. До ранку минеться. На уроки все одно треба йти.

— Ні, мій любий! — невдоволено прошепотіла вона. — Я, як староста, забороняю тобі йти на уроки! Зараз я покличу Соню, а зранку йди до лікаря. Ти мені потрібен здоровий!

Наступного ранку Андрій вже шкодував, що розбудив Леру вночі. Соня не дуже змогла допомогти, сказавши, що гадки не має чим він хворий і як таке лікувати. Вона добре лиш вміла зцілювати рани. Але тоді температуру трохи збили.

Скільки б хлопець не запевняв, що з ним уже все добре, але Леру це не переконало. Бурмочучи собі під ніс «ото роблять проблему з нічого», Андрій пішов до лікаря.

Хлопець не дуже був у захваті, що йому кілька днів доведеться тепер лежати у ліжку, але радів, хоч його не поклали у лікарню. Тоді б він не зміг бачити Леру. Після того випадку в кафе він приглядався до неї, намагаючись зрозуміти, що її так налякало і чого вона тоді різко похолоднішала до нього. Пройшло кілька днів і Лера наче виглядала нормально, але його всеодно щось непокоїло.

* * *

Понеділок став для Лери несподівано виснажливим. Поки Андрій був поруч вона не помічала, як він перебирав на себе деякі її обов'язки. Коли Лера згадувала про них, Андрій казав, що вже все зробив. То були дрібниці, але й вони добре економили час.

З ним вона спілкувалася зранку, коли він повернувся з лікарні, а потім на обідній перерві. Коли вона зайшла до нього після уроків, він міцно спав, закутавшись у ковдру. Тому, не ставши його турбувати, Лера вирішила вийти на вулицю, подихати свіжим повітрям, перед тим, як засісти за уроки. 

На лавочці біля його будинку, дівчина помітила Діна. Хлопець сидів, закинувши ногу на ногу, та малював щось олівцем на аркуші. Це розіграло її цікавість. Лера вирішила підійти, привітатися.

— Привіт. Що робиш? — хилитнула вона головою в бік малюнка олівцем.

— Намагаюся зробити ескіз однієї речі, але нічого не виходить, — відповів він, піднявши голову.

— А що тобі треба намалювати? 

— Барельєф. Це те, що на стіні ліплять.

— Я зрозуміла, — кивнула Лера, не потребуючи пояснень.

Дівчинку зацікавило те, чим він займався. Тому вона сіла на лавочку поруч.

— І куди це тобі? — Лера пробігла вивчаючим поглядом по ескізу, який складався з якихось рисочок і кружечків.

Дін зітхнув та зім'явши аркуш, засунув його в кишеню куртки. Раптом до нього прийшло осяяння. Дін глянув на Леру, наче на останню надію. 

— Я пам'ятаю, що ти вмієш малювати! Допоможи!

Лера розгублено подивилася на нього потім на новий чистий аркуш, який він дістав з папки.

— Я навіть не знаю. А яка тема? Де буде цей барельєф? Який розмір?

— О-о-о. Ти дійсно в темі! Розумієш, у друг працює в кафе Harmony, ось його господар запропонував мені підзаробити. Треба щось по Гармонії.

Лера замислилась. Вона не дуже була впевнена, що зможе чимось допомогти.

— Ну так зроби чорно-білих рибок.

— Яких рибок? А причому тут рибки?

— Ну так гармонія, інь та янь, чорне та біле. 

— Ааа, ти про це? Ні. Гармонія це дуже старий музичний гурт.

— А, — Лера відкрила рот та закрила, їй нічого було сказати. — Ну тоді ще простіше. Виліпи інструмент на якому вони грали, нотний стан, може якісь квіти. А що це за гурт такий? Я ніколи не чула.

— Вони були популярними у сімнадцятому столітті. Зараз про них мало згадують. Тут точно. У мого друга в кафе є записи їхніх пісень. Вони співали в основному про кохання.