Розділ 9. Заборонене почуття

Лера сиділа за партою, задумливо накручуючи на палець темний локон. Здавалося, вона навіть не помітила, як клас почав заповнюватися студентами Вольфрама. Попереду мала бути практична з рунічного письма у професорки Діни Іліонорес.

Після подій понеділка пройшло вже три дні, але її тіло досі нило, від того гарний настрій затримувався ненадовго. Дівчина вже була виснажена.

— Леро, ти взагалі тут? — Андрій нахилився до неї та м'яко торкнувся її щоки, повертаючи до реальності.

Дівчина кліпнула, виринаючи з думок, і винувато посміхнулася.

— Пробач. Я просто валюся з ніг, — важко зітхнула, підперши рукою голову. — Другокурсники вчора влаштували магічну дуель у коридорі школи та спалили гобелен. Мені довелося до другої ночі писати пояснювальну для Корнелії та складати акт на заміну майна. За четвертий курс взагалі мовчу, там стабільно філіал дурдому. Вже встигли довести Тіару Дей. Взагалі безсмертні… Проводила з ними бесіду. А першокурсники… Я сьогодні десять хвилин заспокоювала дівчину, яка хоче додому до батьків. Добре хоч Влад мовчки ходить на свої вечірні покарання. 

— Тобі не обов'язково тягнути все самій, — Андрій співчутливо насупився. Від початку року він знов зголосився бути старшим на курсі, тому як ніхто інший знав скільки вона на себе бере. — Давай я хоча б з паперами тобі допоможу. Або візьму на себе перевірку коридорів. 

— Дякую, — Лера з вдячністю накрила його долоню своєю. Від його турботи на душі справді ставало тепліше. — Поки що я впораюся.

Андрій обдарував її теплою усмішкою, підсунувся ближче та по-хазяйськи обійняв за талію, саме в той момент, коли до класу влетіла Уляна, хитро підморгнувши закоханим.

— А ви знов обіймаєтеся!

Хлопець здавлено розсміявся, закотивши очі.

— Ти дуже спостережлива.

Уля впала на своє місце позаду Лери. Саме в цей момент пролунав дзвінок, змусивши їх замовчати та почати готуватися до уроку.

* * *

Холодні дощові краплі барабанили по склу, створюючи мелодію, від якої віяло порожнечею та розпачем. Влад сидів за партою в класі ростомагії. Він намагався уважно слухати пані Фуолк, яка пояснювала, які заклинання прискорюють ріст рослин, але не міг ігнорувати перешіптування друзів за спиною. Щойно Корнелія опустила очі в журнал, Влад обернувся: 

— Ну що, сьогодні після уроків зависнемо у чиїсь вітальні? Раз у ТЦ мені тепер зась. 

— А хто тобі винен? — підтиснув губи Герман. — Ми з Мариною домовилися сходити в кафе у місті, — відповів Герман, обмінявшись теплим поглядом зі своєю дівчиною.

— Я теж не зможу, мені треба робити додаткові завдання по алгебретиці, — відгукнувся Алеш.

Влад перевів погляд на Найджела і важко зітхнув.

— А ти?

— Я обіцяв допомогти Лілі з домашнім, — винувато знизав плечима той.

Влад похмуро обвів друзів поглядом і мовчки відвернувся до дошки. 

«Ну а чого ти хотів? — насупився він. — Раніше ми гуляли всі разом, а тепер у кожного свої справи та вільний вихід у місто. Здалося мені це ваше кохання! Не хочете — і не треба, сам знайду, чим зайнятися».

* * *

Єдине, що хоч якось рятувало цей похмурий день — це наступний урок. Влад дуже засмутився, коли дізнався, що професор Чикін захворів, адже зіллєваріння було його улюбленим предметом. І ось нарешті заняття відновилися.

Намагаючись відволіктися від неприємних думок, Влад швидкими кроками зайшов до класу. Поставивши портфель на парту, він роззирнувся. На передній парті вже сиділо двоє хлопців про щось тихо перемовляючись. Окрім них з його компанії в аудиторії була лише Марина. Вона стояла до нього спиною, дістаючи підручник із сумки.

Ніби щось відчувши, дівчина раптом обернулася і на кілька секунд затримала погляд на Владі. Хлопець стримано розтягнув губи та поліз у портфель за ручкою. Але скільки б він не нишпорив по кишенях, її не було.

— Марино... у тебе часом немає запасної ручки? — невпевнено поцікавився він.

Дівчина порилася в пеналі, дістала ручку з червоним ковпачком і, побачивши, що Влад топчеться на місці, сама підійшла до його парти.

— Тримай. Наприкінці дня віддаси, — сказала вона, кладучи її на стіл.

— Дякую, — на обличчя Влада миттю повернулася усмішка.

Беручи ручку, він випадково торкнувся її пальців. Марина аж здригнулася, відірвавши руку. Дівчина зробила крок, задкуючи, в очах промайнув переляк.

— Ти чого?

 Було видно, що вона хоче піти, але чомусь зупинилася, пропаливши його розлюченим поглядом.

— Для чого ти сунувся на ту трасу?!

Влад застиг з відкритим ротом, розгублено кліпнувши. Не встиг він сказати ні слова, як почув кроки. Марина, розвернувшись, пішла за свою парту, а біля нього впав Алеш.

— Нарешті Чикін повернувся. Мені вже набридло що його заміняла директорка.

З часом клас заповнився студентами. Професор Чикін з'явився рівно з дзвінком, легкою ходою пройшов до столу і привітно усміхнувся.