Розділ 8. Викопаний батько

Влад і Віллі, опустивши голови, стояли в кабінеті декана. Лера трималася осторонь, уважно слухаючи їхні пояснення. Вона вже встигла змити кров зі щоки після свого невдалого приземлення на горі. Найстрашніше було те, що тут був і Мерлін. Він прийшов до Корнелії Фуолк одразу після них. І його поява була дуже несподіваною.

Корнелія вислухала обох не перебиваючи. Її самовладанню можна було лише позаздрити.

— Як ви знаєте, містере Берт, Резенфорд — це елітна школа! А це означає, що тут ви нічим не відрізняєтеся від інших студентів. Я знаю, що ваші батьки сьогодні в місті, тому чекаю їх за годину в себе в кабінеті! Владе... — декан різко повернулася до хлопця і вказала рукою на двері. — Ти вільний! Прийдеш до мене завтра після уроків відбувати покарання. Валеріє, дякую, що вчасно повідомила. Можеш також йти! 

Лера мовчки кивнула та попленталася слідом за Мерліном та братом. Після переживань минулої години вона відчувала себе кепсько. Вони пішли у будинок номер 7 та піднялися на другий поверх в кімнату Влада. 

Коли всі троє зайшли, Мерлін повернув ключ і замкнув двері, наклавши заклинання від прослуховування. Лера безсило опустилася на вільне ліжко — ноги вже не тримали. Влад так і лишився стояти посеред кімнати.

— І тобі не соромно, Владиславе? — голос Мерліна був крижаним і дуже сердитим. — Мені давно було цікаво, які саме риси батька ти успадкуєш. Але щоб ці?! Ти ганьбиш мене, свою сестру, пам'ять батьків! Я розумію, що хамське ставлення до будь-яких правил — це у Вольфрамів у крові! — чоловік на кілька секунд замовк. — Коли з тобою розмовляють, треба дивитися в очі!

Оскільки Влад так і не зміг підняти голову, Мерлін підійшов ближче та смикнув його за підборіддя вгору. Навіть зараз хлопець намагався відвести погляд, і це дратувало Мерліна ще більше.

— Ти що, хочеш повторити долю батька? Хочеш погратися зі смертю? Бачите, його образили, назвавши боягузом! Він теж намагався всім довести протилежне, поки не втрапив у таку біду, що сто разів пошкодував про власні дурощі. Ти повинен думати головою перед тим, як щось робити!

— Вибачте... Такого більше не повториться, — Владу вже доводилося докладати зусиль, щоб стримати сльози, які підступали до горла.

— Ще і як повториться! — гнівно свердлив його поглядом дядько. — Наступного разу ще хтось щось бовкне, і ти знову побіжиш ризикувати життям! Що б на це сказав твій батько?!

— Тато мене б зрозумів! — несподівано схлипнув Влад. Лера здригнулася і стурбовано подивилася на брата. — Він мене любив!

— Нісенітниця! Він тебе у вічі не бачив! — Мерлін відступив від нього на кілька кроків. — Ти тепер мій племінник, а не той безрідний учень Морла. Якщо я знову дізнаюся, що ти щось накоїв, ми з тобою дуже серйозно посваримося!

Мерлін підійшов до дверей і клацнув замком.

— Відсьогодні твої прогулянки містом скасовуються. Я поговорю з охороною на воротах. Без мого дозволу ти навіть крок вже не зробиш.

Коли за Мерліном грюкнули двері, в кімнаті запала тиша. Хлопець повільно повернув голову на сестру, шукаючи в її погляді хоч краплю підтримки. Але обличчя Лери нічого не відображало.

— Ти не будеш мене сварити? — Влад переступив з ноги на ногу.

— Ні, — сухо відповіла вона.

— Але ж ти вважаєш, що я винен!

Лера знизала плечима і підвелася на ноги. Такою холодною до нього він її ще не бачив. Розуміючи, що вона збирається піти, Влад не витримав:

— Прошу тебе! Ти ж моя сестра! Якщо я заслужив, кричи, лай мене! Але тільки не мовчи! 

— У цьому немає сенсу, — відсторонено промовила Лера.

— Як це? — очі Влада розширилися. — Леро, я ж...

— Поговоримо потім, Владе. Я дуже втомилася, — Лера взялася за дверну ручку.

— Але, Леро...

— Мені дуже прикро, що мій брат мене так не любить і не цінує мої почуття! — в її голосі дзвенів лід. — Ну що ж, мабуть, ти колись доб'єшся свого. І я більше не ставатиму тобі на шляху! 

— Леро! — крикнув він їй услід, але вона навіть не повернулася.

Дівчина хитаючись, вийшла на сходовий майданчик та пішла до своєї спальні. Голова йшла обертом, її нудило. Сльози вже котилися по щоках. Усвідомлення ситуації приходило хвилями: вона сьогодні могла знов втратити брата. Він був смертним на відміну від неї й так безглуздо ризикував своїм життям…

Лера ледве дійшла до своїх дверей, як голова пішла обертом і її кинуло вбік. Втративши свідомість, вона впала на зелений килим коридору.

Почувши дивний шум, із сусідньої кімнати визирнула Соня. Побачивши подругу, вона підбігла та стурбовано потрясла її за плече. Але це не дуже допомогло. Тоді Соня поклала долоню їй на чоло, її пальці засвітилися золотим світлом.

Лера судомно вдихнула повітря та рвучко сіла. Голова знов пішла обертом. Все було як у тумані. Соня допомогла підвестися та дійти до ліжка.

— Що в тебе сталося? — схвильовано спитала вона. — Чому ти така подерта?

— Невеличкий кінець світу… Зціли мене, будь ласка.

Подруга кивнула, сівши поряд з нею на ліжко.