Розділ 6. Різні відтінки дощу

Під кінець вересня почастішали дощі. Ранкова мжичка до обіду перетворилася на сильну зливу, перекресливши усі плани дівчини. 

Обклавшись підручниками Лера та Андрій сиділи на її ліжку, готуючи реферат на історію. Лера зосереджено виписувала дати з товстої книжки, намагаючись не відволікатися на монотонний шум дощу. Тіара Дей виявилася дуже вимогливою викладачкою, на її уроках усі сиділи, як миші. 

​Андрій здався вже на другій сторінці. Відклавши свій підручник убік, він закинув ногу на ногу і сперся спиною об стіну, так що тепер дивився на дівчину трохи знизу вгору. Кілька хвилин він просто мовчки спостерігав, як вона кумедно насуплює брови, вчитуючись у текст.

​— Знаєш, — протягнув він, ліниво витягуючи руку і легенько торкаючись кінчика її ручки. — Мені здається, що всі ці історичні постаті вже нікуди не втечуть. На відміну від мого терпіння.

​— Андрію, не заважай, — Лера тихо засміялася, спробувавши відсунути його руку. — Нам треба працювати, інакше отримаємо «жабу».

​— Я готовий пожертвувати усім тим зоопарком заради того, щоб ти хоч на хвилину подивилася на мене, а не на цей старий папір, — хлопець хитро примружився, обережно потягнувши книгу з її колін.

Лера ахнула, жартома обурюючись:

​— Ти зриваєш мій навчальний процес! Як староста, я маю зробити тобі догану.

​— То роби, — промуркотів хлопець і подався вперед, скорочуючи відстань між ними. — Я уважно слухаю.

​Він невагомо торкнувся її щоки подушечками пальців. Лера на секунду прикрила очі, здається переставши дихати. Всі думки про історію миттєво вивітрилися з голови.

​Забравши неслухняне пасмо з її обличчя, Андрій підсунувся ще ближче. Коли його губи м'яко торкнулися її вуст, Лера не змогла, та й не хотіла чинити опір. Здавалося, час навколо них зупинився. Хлопець запустив пальці в довге густе волосся. Тонкий, вишневий аромат парфумів дівчини буквально огорнув його. Не втримавшись, він поцілував її в шию. Аж раптом двері стукнули, змушуючи їх відсахнутися одне від одного, наче від удару струмом. На порозі своєї спальні застигла Уляна.

— Ой, вибачте, завадила! — дівчина трохи зніяковіла, але на її губах промайнула крива посмішка. — Зайду пізніше!

Вона миттю зникла за дверима. Лера кілька секунд сиділа злякано кліпаючи очима, а потім густо почервоніла. Зістрибнувши з ліжка, дівчина кинулася навздогін за подругою. 

— Уля, почекай! Ти все неправильно зрозуміла! Нічого такого не було! — Лера наздогнала подругу вже в коридорі.

— З чого ти взяла, що я саме це подумала?

Лера хапала ротом повітря, не знаючи, що відповісти.

— Та гаразд, заспокойся! Мені байдуже, — Уляна розсміялася. — Я просто хотіла взяти конспект з ростомагії. Але вже згадала, що позичила його Лотті.

Лера переступила з ноги на ногу.

—  Ти справді нічого такого не подумала? Улю, чесно, ми тільки цілувалися! — Лера відчувала себе повною ідіоткою через це виправдання.

— Не забивай собі голову чужими думками! — подруга поплескала її по плечу та спокійно пішла вниз до вітальні.

Обернувшись, Лера побачила Андрія, який стояв на порозі та з посмішкою спостерігав за цією сценою.

— Дурнувата вийшла ситуація, — пирхнув він.

Повернувшись до кімнати, Лера сіла на своє ліжко, та закрила обличчя руками на кілька секунд, здригаючись від німого сміху.

— Продовжимо писати реферат? — спитала вона, мріючи скоріш на щось перемкнутися.

Прибравши руки, дівчина глибоко зітхнула, намагаючись заспокоїтися. Щоки досі пашіли жаром. Хлопець страждально застогнав.

— Може ну ту доповідь? Скажемо, що її зжер Улін папуга.

Лера заперечливо похитала головою, знов підсунувши до себе книжку. 

* * *

У неділю також погода не змінилася. Лера напівлежала на своєму ліжку в гуртожитку, методично передивляючись та видаляючи сотні збережених вкладок на ноутбуці. У якийсь момент їй на очі потрапила вкладка зі соціальною мережею, де Уля реєструвала її ще кілька років тому. Лера вже майже забула про її існування. Піддавшись ностальгії, вона зайшла на свою сторінку під іменем Марта Блек.

З останніх її відвідин нічого не змінилося. Дівчина тепло посміхнулася, побачивши чат з таємничим Флуррі Алфом. Його не було в мережі вже більше року. 

«Цікаво, що з тобою зараз?»   

 Алф: Привіт. Як справи? Як життя?

 Марта: Все чудово. Малюю. Як у тебе справи? Де пропадав кілька тижнів?

 Алф: Був зайнятий. У мене все гаразд! Постійно в роз'їздах.

 Марта: Вибач, якщо питаю зайве. Ти знайшов собі дівчину?

 Алф: Ні. Мені, як кажуть, не щастить у цій справі.

 Марта: Обов'язково пощастить. Ти просто ще не знайшов ту особливу!