Розділ 5. Нескінченний кошмар

Дивне почуття незрозумілої тривоги накочувало на неї. Лера відчувала ніби ось-ось сплячий всередині неї вулкан почне вивергатися. Дівчина сиділа біля води, спостерігаючи як гребені хвиль накочують на берег. Провівши рукою, Лера бездумно згребла кілька красивих черепашок. 

Раптом вкрадливий шепіт пролунав у її власній голові. 

«Що ж ти робиш, Леро? Хіба ти маєш право на все це щастя?» 

«Маю, — вперто подумала вона у відповідь. — Я заслужила його». 

Внутрішній голос зневажливо засміявся і раптом розчинився в шумі хвиль, щоб змінитися на щось інше. Повітря навколо несподівано нагрілося. Відчувши чужу присутність, Лера рвучко підвелася на ноги та обернулася. За кілька кроків від неї стояв Морл. Серце дівчини пропустило удар. У руці король стискав закривавлений арбалетний болт.

— Що ти тут робиш?! — у паніці скрикнула Лера, відсахнувшись. — Ти ж мертвий!

Чоловік не вимовив ні слова, повільно похитавши головою з боку в бік. Його губи скривилися у дивній посмішці, а потім його постать почала розмиватися, перетворюючись на золотий серпанок, і за мить він розчинився в повітрі. Лера ледве встигла перевести подих, як почула новий голос — глибокий, насмішкуватий і пронизливо холодний.

— Чудовий вечір, щоб вмерти назавжди.

Дівчина здригнулася та подивилася на сходи, що спускалися до берега. Там височіла моторошна постать у довгому чорному плащі з відкинутим каптуром. У ньому Лера відразу впізнала Мордреда. Він стояв на відстані та голосно, зловісно сміявся, відверто насолоджуючись її безпорадністю та страхом.

«Сон. Це лише дивний сон», — майнула рятівна думка в її голові. Це була відповідь на всі попередні запитання. Пора б уже прокинутися.

Але сновидіння не відпускало. Лера стояла на березі океану та спостерігала, як небо забарвлюється в криваво-червоний колір. Їй було самотньо і дуже тривожно. Чому — дівчина не знала. Може, через те, що поруч не було Андрія.

Раптом Лера почула гучне ляскання за спиною. Дівчина рвучко обернулася та побачила чорного дракона, що стрімко наближався до неї. Лера була готова захищатися, але зненацька зрозуміла, що не може чаклувати. Магія зникла. Вилаявшись, вона кинулася тікати геть від берега. 

Далеко втекти не вдалося. Дракон своїми масивними кігтями міцно схопив дівчину, не залишивши жодного шансу звільнитися, і миттю злетів у небо. Зойкнувши, Лера відчула, як запаморочилася голова. 

Дракон продовжував нести її все далі й далі над абсолютно незнайомими місцями. Коли він сильніше стиснув пазурі, дівчина закричала від болю. Їй стало важко дихати. Задихаючись, вона підняла очі та побачила його страхітливу морду. Висота була просто неймовірною, а дракон навіть і не збирався знижуватися. Новий напад паніки підкотив до горла.

«От якби зараз до мене повернулася моя сила! — у відчаї подумала вона. — Я б з легкістю звільнилася!»

Раптом на обрії з'явилися темні гори. Пролетівши ще велику відстань, дракон почав знижуватися. Небо було затягнуте важкими хмарами. Внизу, на краю скелястого виступу, виднілося гігантське гніздо. Трохи опустившись, дракон скинув її туди.

Впавши на жорсткі гілки, Лера відчула, що не може поворухнути жодною кінцівкою. Тіло повністю паралізувало. Єдине, що вона могла контролювати — це власні очі.

Її увагу привернув дивний шум згори. Лера підняла погляд і з жахом зрозуміла, що над нею височіє вулкан. З його жерла вже випліскувалася магма, а все навколо заволокло густим задушливим димом. Лера закашлялася. Вулкан оживав, викидаючи в повітря вогненні кулі. Одна з них влучила прямо у виступ, на якому трималося гніздо, і по каменю поповзли глибокі тріщини. Лера, ледь дихаючи, дивилася, як смерть підбирається все ближче.

Повітря стало розпеченим. Лава стрімким потоком ринула вниз по схилу. Раптом пролунав оглушливий тріск — кам'яний виступ остаточно відколовся від гори та полетів у прірву.

Лера заверещала від жаху. Саме в цей момент до неї несподівано повернулася здатність рухатися. Розкривши свої крила, дівчина стрілою помчала геть від падаючої скелі. Але через густий дим втратила орієнтир і не помітила, що летить прямо до жерла вулкана.

Побачивши перед собою стіну лави, Лера різко змінила маршрут. Через попіл у легенях майже не залишилося кисню, крила слабшали. Зробивши відчайдушний помах, дівчина злетіла вище, туди, де дим був не таким густим, і полетіла геть.

Коли вулкан лишився позаду, налетіли чорні грозові хмари. Почалася страшна злива з ураганним вітром. Блиснула блискавка, пролунав такий грім, що заклало вуха. Саме тоді дівчина з подивом помітила, що її крила більше не білі — вони стали вугільно-чорними. Але роздумувати про це не було часу. Від сильного пориву вітру вона не змогла втриматися в повітрі та каменем полетіла вниз. Вдарившись об бруківку, Лера знепритомніла.

Вона прийшла до тями від того, що холодні дощові краплі боляче били по обличчю. Спираючись на тремтячі руки, Лера із зусиллям сіла. Її одяг перетворився на лахміття.

Кожна крапля дощу, що потрапляла на рани, обпікала болем. Дівчина інтуїтивно зрозуміла, що знаходиться на території свого гуртожитку. Пересиливши себе, вона підвелася на ноги та попленталася до будинку номер 7.

Вхідні двері виявилися відчиненими. Зайшовши всередину, Лера розгублено роззирнулася. У будинку стояла неприродна тиша. Тримаючись за поручні, дівчина піднялася на другий поверх. У кімнаті Влада було порожньо, ніби тут ніколи ніхто не жив. Це саме було й у спальні Андрія.