Розділ 4. Місячна соната

Кристалет прибув на станцію у Віджио з невеликим запізненням. На Аладеї була четверта година ранку. Поки рідне селище занурювалася в глибоку ніч, тут небо вже почало набувати попелясто-сірого відтінку.

Натовп пасажирів галасливо висипав із корабля на просторий перон космопорту. Більшість встигли виспатися ще під час польоту і були повні сил.  Серед них, тримаючись разом ще з моменту випадкової зустрічі у кафе, йшли Лера, Андрій, Уляна, Ліза та Влад. Ще з однією подругою — вони мали зустрітися через кілька годин вже в гуртожитку. Соня вирішила дотягнути до останнього моменту, щоб приїхати відразу під розподіл. Рік тому Уля та Андрій робили так само.

Компанія жваво пересміювалася, обмінюючись планами на семестр. Мотя біг попереду, тягнучи за собою повідець, що тримав Влад. Клітку з папугою Уля відразу пустила левітувати за собою. ​Ліза, прилаштувавшись майже впритул до Лери, з неабиякою цікавістю розглядала її ліву руку. Вона обережно торкнулася пальцями срібного Кладдаху, уважно вивчаючи витончені руки, що тримали серце. Лера лише м'яко всміхнулася, відчувши, як Андрій, що йшов по інший бік, міцніше стиснув її долоню. 

Вони вирішили відразу замовити таксі, щоб не йти зайві сорок хвилин до школи. Лера позіхнула, мріючи, щоб скоріше цей день закінчився і можна було піти повноцінно спати. На відміну від друзів у неї сьогодні ще були справи. 

— Ось і починається ще один навчальний рік! — посміхнулася Лера, коли перед нею з’явилися ворота Вольфраму.

Вони швидко розійшлися по своїх кімнатах у будинку номер 7. У Лери було трохи більше чотирьох годин до початку офіційної частини. Опинившись у своїй спальні, вона першим ділом витягла з валізи форму старости. Втома давалася взнаки, але адреналін перед розподілом довго не давав заснути. 

Здається тільки вона провалилася у сон, як тишу коридору розірвав різкий, емоційний крик. Лера здригнулася — голос лунав із сусідньої кімнати, де жила Соня. Скочивши на ноги, Лера кинулася в коридор де й почула:

— Non fa per te! Ти брехала нам усе літо! — лютував жіночий голос, що явно доносився з магічної кулі зв'язку. — Сільвіо бачив вас! Він бачив, як цей голодранець цілував тебе на станції перед самим відльотом!

Двері спальні були відкриті навстіж. Соня стояла посеред кімнати, закривши обличчя руками, а на тумбочці яскраво мерехтіла куля, в якій було видно спотворене гнівом обличчя Флоре.

— Флоре, я кохаю його! — крізь сльози вигукнула Соня. — Брат просто не мав права стежити за мною на станції!

​Помітивши Леру, Флоре на мить замовкла, важко дихаючи. Соня рвучко повернула голову.

— Леро, скажи їй хоч ти! — роздратовано кинула Флоренція Саймон. — Може тобі вдасться достукатися до неї. Нехай схаменеться та повернеться додому на зимові канікули! Інакше я кину все та притягну її туди силою.

З цими словами поверхня кулі різко згасла. ​Соня безсило опустилася на ліжко, схлипуючи. Лера сіла поруч і обійняла подругу за плечі.

— Що сталося? 

— Я половину літа брехала, що гостювала у подруги, а насправді була у хлопця в Палермо… Він їм відразу не сподобався… бо, бач, йому вже дев'ятнадцять, а мені лише сімнадцять, — Соня витерла сльози тильним боком долоні та тихо вилаялася. — Я зовсім забула, що сьогодні Сільвіо на зміні. Він побачив нас коли робив перевірку корабля та доповів все матері. А вона з Флоре вже налетіли на мене, як тільки куля стала активною. Ненавиджу. 

Лера розгублено кліпнула, погладивши подругу по плечу. 

— Не кажи нікому де саме я була. Бо тоді вони можуть домогтися, щоб для мене позакривали всі Двері окрім Венеції.

— Звичайно я нічого не скажу, — сказала Лера, аж раптом здригнулася. — Скільки зараз часу? Першокурсники вже прилетіли?

— Напевно, — знизала плечима Соня.

Схопившись на ноги, Лера побігла назад у свою спальню. Вона проспала! Та дуже спізнювалася! Розштовхавши Улю, яка досі спала, Лера наспіх одягнула форму старости та побігла в кабінет декана.

Корнелія Фуолк сиділа на дивані, переглядаючи списки. На ній була довга блакитна спідниця у формі дзвона та біла блуза з пишними рукавами.

​— Валеріє Шліман, чудово, що ви вже тут! — Корнелія відірвалася від аркуша. — Що сталося? — вона відразу побачила розчервоніле обличчя своєї старости.

— Пробачте… Я трохи проспала. Приїхали вночі.

— А ось, що, — полегшено розсміялася жінка. — Усе добре. Сідай, віддихайся. Випий води. Ще є трохи часу.

Цьогорічний розподіл першокурсників пройшов без проблем. Лера вже остаточно прокинулася та могла нормально займатися своєю роботою. 

* * *

Надвечір, коли справи нарешті закінчилися, Лера змінила фіолетову форму старости на легку ніжно-блакитну сукню. Сівши на лавку біля будинку, вона замислено спостерігала за студентами. 

Нечутно підійшов Андрій, однією рукою він тримав гітару за гриф.

— Ти чого така задумлива? — тихо спитав хлопець, сідаючи поруч.

— Все добре, просто... виснажена. О, а куди це ти несеш гітару?! — вона здивовано підвела брови.

— Пішли зі мною, — Андрій загадково посміхнувся і, підвівшись, подав їй руку. — Хочу тобі дещо показати.