Розділ 1. Кінець літніх канікул

Посміхнувшись, Лера з обожнюванням подивилася на молодшого брата. Він був зараз такий кумедний. Дівчина знала, що раніше він ніколи не займався роботою по дому, тому збирати яблука йому було відверто нудно. Це чомусь тішило Леру.

— Давай, Владе! Яблука до тебе у відро самі не стрибнуть! — засміялася вона. — Потім ще допомагатимемо бабусі варити варення!

— Lera, please... — простогнав він, але бачачи, що сестра відверто знущається, сів на дерев'яний ящик і став магією збирати яблука у відро.

Лера лише похитала головою. Вона не мала сумніву, що терпіння Влада вистачить ненадовго. Сама ж дівчина принципово не користувалася магією у побуті. Ручна праця давала їй таке необхідне зараз відчуття контролю над реальністю. Удвох вони впоралися швидко. Відро вийшло важким.

Канікули добігали до кінця, але дні та ночі все ще залишалися теплими. Це було їхнє перше справжнє літо разом. Здавалося, вже ні міжпланетні коридори, ні темні сили не зможуть їх розлучити. Біль минулих місяців став тихішим, але нікуди не зник. Лера намагалася робити все, що попросить бабуся, переживаючи за її здоров'я. Після смерті дідуся Мишка вона дуже багато плакала. Такою Лера її ще ніколи не бачила — плечі опустилися, волосся різко посивіло.

Повернувшись у будинок, Влад взяв зі столу підручник і, замість того, щоб лізти на свій другий ярус, сів на ліжко сестри. Лера, підійшовши до дзеркала, кинула швидкий погляд на брата. Запустивши пальці у волосся, вона подумки порахувала до трьох.

— Are we seriously doing this Ukrainian now? — страждально зітхнувши, промовив Влад.

Лера тихо хмикнула, проігнорувавши його слова.

— Lera, come on, help me out! — здивовано глянув на неї брат, але за мить зрозумів, у чому справа. Зітхнувши, криво вимовив він: — Леро, давай займатися!

Почувши потрібну мову, Лера повернулася і сіла поруч.

— Оце вже краще! Did you even get a word I just said?

— Майже, — зітхнув він, але відповісти зміг як треба.

Лера зі співчуттям подивилася на брата. Влад сам наполіг, щоб вона його навчала. У них вже була традиція, з сьомої по восьму розмовляти тільки українською. І кожен раз вона ловила ці страждальні закочування очей, ніби це було не його свідоме бажання. 

— Ти вже робиш успіхи. У мене колись з англійською стосунки довго не складалися, — сказала вона, на що хлопець лиш фиркнув. — Українська набагато легша від неї. 

— Це тобі так здається.

Відкривши останню тему у підручнику, Лера знайшла невеликий текст і змусила брата читати вголос.

Влад навчався з небажанням. Він терпіти не міг, коли в нього щось не виходило, і завжди волів просто кинути справу. Лера бачила, як він скрегоче зубами та ледве стримується, щоб знову не перейти на англійську.

З підручником у руках Влад виглядав нещасним та розгубленим. Мабуть, якби не Лера, він би вже давно все покинув. Але сестру він любив і хотів хоча б самостійно вийти в магазин. Адже в усьому селищі було лише четверо людей, з якими він міг вільно поговорити: Андрій, Уляна, Лера та мама Андрія — Оксана Василівна.

 * * * 

Ніч уже розкинула своє покривало над селищем. Щохвилини на небосхилі запалювалися нові зірки. Лера сиділа на ґанку, закинувши голову, та дивилася на небо.У будинку стояла нестерпна задуха, але тут відчувалася приємна прохолода. Головний біль поступово відступав.

Стукнули двері, ґанок вийшов Влад, сівши навпочіпки поруч.

— Бабуся вже спить? 

— Давно. Навіть передачу не додивилася, — Влад несподівано широко позіхнув. — Ти ще довго будеш тут?

— Не знаю. Ти вже йдеш спати? — м'яко сказала вона.

— У мене ще література Волтеру Грегу не готова. Лер, може, даси списати свій щоденник читача за четвертий курс? Мені так ліньки читати ці твори!

— Владику, вам задали лише п'ять книжок! Невже це так складно? — обурилася Лера. — Візьми й сам прочитай!

— Ой, Лер, воно мені не треба! Я не збираюся пов'язувати життя з літературою. От якби зілля чи заклинання... Ніхто з мого курсу не робитиме цього щоденника!

— Владе, ти не всі! Тим паче ти племінник Мерліна!

— Повір, нікому немає до мене діла. Чи я учень Морла, чи племінник Мерліна! — бовкнув хлопець, не замислюючись.

Лера здригнулася, відчувши, як втома дня переростає в несподівану лють.

— Не вимовляй у моєму домі це ім'я! — її голос затремтів. — Навіть його жертва не викупить провини! Я хочу, щоб ця людина покаялася шістнадцять років тому, а не перед смертю! Може, тоді б мені не довелося збирати свою сім'ю по шматках!

— Вибач...  — Влад обійняв сестру за плечі. — Ну, а з літературою в мене справді біда... До школи лічені дні.

Лера поглянула на брата і важко зітхнула. Вона бачила, як важко йому дається адаптація до нормального життя, як він бореться з власними демонами. Принципи правильної учениці раптом здалися їй дріб'язковими порівняно з його спокоєм.

— Гаразд, горе ти моє, — ледь помітно усміхнулася вона та підвелася. — Піду принесу.

За кілька хвилин вона повернулася зі своїм старим блокнотом. Хлопець ледь не застрибав від радості.

— Пішли до майстерні, у будинку надто душно, — запропонувала Лера.

Увімкнувши світло на другому поверсі сараю, дівчина сумно зітхнула — тут все змінилося за ці три місяці.

 Влад одразу сів за стіл і почав швидко переписувати конспекти. Лера ж, прикріпивши чистий аркуш до планшета, розмістилася на стільці навпроти. Вона давно не малювала, зараз їй раптом захотілося зробити швидкі замальовки брата, поки він зосереджено сопів над зошитом.

Близько першої ночі Лера почала позіхати. Влад встиг переписати половину щоденника, що було дивом, враховуючи його непосидючість. Зібравши речі, вони тихенько повернулися до будинку. Нічна прохолода нарешті проникла в кімнати, тож щойно Лера дісталася ліжка, вона миттєво провалилася в глибокий сон.

Рано-вранці її розбудив телефонний дзвінок.