Розділ 53. Повернення до Світла

Небо над Києвом було чистим, мов уп7ерше створене. Після років бурі, крові й боротьби світ знову став подібним до Божого задуму. Люди будували, саджали дерева, сміялися. Але для Олександра Підкови цей ранок мав інший зміст — він знав, що його життя добігає кінця.

Його тіло вже не слухалося. Руки тремтіли — хвороба Паркінсона забирала силу. Обличчя втратило колишню твердість, слова даються важко. Проте очі — ті самі, що бачили Орієнту — світилися спокоєм. У цих очах не було жалю. Лише вдячність.

Він сидів в кріслі біля вікна свого будинку на березі Дніпра. Перед ним — розкрита Біблія, стара, потемніла від пальців, які так багато разів шукали в ній відповіді. Поруч стояв Богдан. Вірний друг, товариш у найтемніші дні.

— Як ти, брате? — тихо спитав він, наливаючи чай.

— Гірше не буває, — усміхнувся Олександр. — І краще теж. Бо коли тіло здається, душа нарешті чує голос Бога чіткіше.

Богдан сів поруч. — Люди просять, щоб ти виступив ще раз. Президент хоче, щоб саме ти оголосив нову програму «Світло після війни».

Олександр закрив очі. — Президент... Я вже передав йому все, що мав. Моє слово тепер — лише молитва.
---

Пам’ять про дар

Його життя проходило перед його очима, мов швидкий фільм.
Спершу — інсульт. Біль, темрява, крик в тиші лікарні. Тоді він молився про одне: «Боже, якщо я ще потрібен, залиш мене. Якщо ні — візьми». І почув відповідь. Не голосом, а відчуттям — тепло в серці, яке промовило:

> «Я пробачаю тебе. Але не звільняю від шляху», який ти повинен пройти, щоб залагодити те зло, яке ти вчинив.

Так він отримав від Бога дар читати думки і розум, щоб пеедбачяти. Дар, який став і благословенням, і випробуванням. Він бачив не лише зло — він бачив біль. Люди жили, як в в’язниці страху, і він відчував цей страх кожною клітиною.

Потім — ринок, перше передбачення. Потім — викриття злочинців, боротьба разом з «Чистотою», яка мала потужній колектив,таємні операції, змови, війна. І нарешті — зустріч з планетою Орієнта, тим небесним світом, який став дзеркалом Землі, але з різницею в тому, що на Орієнті використовули наш негативний досвід, щоб так не робити. А деякі неправельні дії людей перетворювали в геніальні винаходи.

Єнаки, мудрі істоти, що служать гармонії, обрали Олександра своїм представником.
— Ти — людина, — сказали вони, — але твоя душа навчилася чути світло. Ми дамо тобі інструменти, щоб зупинити темряву, але пам’ятай: зброя без серця — це лише засіб. І щоб цей засіб слугував добру, потрібно щоб людина, яка засіб використовує, була праведною.

Так він отримав доступ до технологій Орієнти — приладів, що могли змінювати клімат, очищати повітря, зупиняти війни без пострілу. І все це на основі спілкування з планетою Земля, яка є жива істота, І саме цей «кліматичний коректор» поставив крапку в російській агресії.

Коли земля під їхніми свердловинами замерзла, коли нафта й газ перестали текти, світ змінився. Війна вмерла природною смертю, бо зло втратило джерело живлення: нафто, газо долари, євро.
---

Людина при владі, але не в владі

Після перемоги Президент призначив Олександра радником з національної безпеки.
Його слово стало законом, його інтуїція — дороговказом. Але він сам знав: все це не його сила, а Божа милість до людей, який прийшов час.

Він контролював всі гілки влади не через страх, а через довіру. Люди вірили, що поруч з ним — правда. Це тому, що він не дозволяв собі віроломство. Бо жоден політик не міг сховати в його присутності неправду — дар читати думки спрацьовував миттєво.

Олександр часто повторював:

> — Я не наглядач. Я — той хто не дозволяє неправді отримати перемогу, з Божою допомогою звичайно.
---

Таємниця прощення

Одного разу він запросив Президента Початкового на прогулянку до Софійського собору.
Сонце заходило, і золоті бані палали в небі.

— Ти зробив для країни більше, ніж будь-хто, — сказав Президент. — Але чому, коли неначе все вдалося, ти такий спокійний? Без тріумфу, без гордості?

Олександр усміхнувся. — Бо все, що зроблено, зроблено не мною. Я лише посудина, в яку Бог вмістив над можливості. Якби не пробачення мене Богом, мене б давно не було, бо я був дуже грішний на початку.

— Пробачення… — повторив Президент. — А справедливість?

— Пробачення — не беззаконня, — відповів Олександр. — Закон карає дію, Бог лікує душу. Де межа? Треба слухати повість і Бог через неї підкаже.Ми мусимо робити перше, але пам’ятати про друге.

Президент замовк. І лише через хвилину промовив:
— Може, саме це і є справжня влада — вміти прощати.
---

Зустріч з Орієнтою

Коли хвороба посилилася, Олександр відчув, що наближається до чогось великого. Тієї ночі, коли його серце билося з останніх сил, він знову побачив прозорий коридор зі світла.
За його стінами мерехтіли образи: Україна в мирі, діти, що грають під прапором, міста, які знову ожили.

А потім — Орієнта.
Світ, схожий на кристал, в якому відбивалися всі барви добра. Єнаки стояли півколом.

— Ти виконав свою місію, — сказали вони. — Ти довів, що людина може бути виконавцем Божих наказів, не будучи праведним від початку.

— Я лише слухав серце, — прошепотів він.

— І тому твоє серце тепер — частина нашого світа. Але Земля ще потребує тебе. Не як воїна, не як суддю, а як пам’ять.

Абинак простягнув руку, і в ту ж мить біль в його тілі зник. Світ розтанув в сяйві.
---

Останнє передбачення

Коли Богдан ввійшов в кімнату вранці, Олександр вже помер. Усмішка залишилася на його обличчі, а в руках лежала записка, написана тремтячим почерком:

> «Не бійтеся втрат — вони ведуть до істини.
Орієнта поруч.
Бог не залишає, навіть коли забирає.
І пам’ятайте: справжнє диво — не в силі,
а в любові, що не вмирає.»