Розділ 51. Межа людяності

Світ після порятунку заручників неначе вдихнув на повні груди. Газети, соціальні мережі, новинні портали — всюди говорили про «Диво в Краматорську». Президент подякував Олександру Підкові публічно, народ — в молитвах.
Але сам Олександр відчував: це лише тиша перед бурею.

Вже кілька тижнів поспіль він ловив в повітрі дивне відчуття — щось в державних структурах дрижало, як струна, яку хтось торкнувся.
Його дар, поєднаний із «Міні-захисником», почав спрацьовувати автоматично : коли він заходив до кабінетів високопосадовців, слова, вимовлені вголос, починали звучати подвійно — одна половина з уст, інша в думках. І часто ці дві половини не збігалися зовсім.
---

Початок підозри

Одного разу, під час засідання Ради безпеки, Олександр помітив, що міністр економіки, Кордуба, говорив про «стабільність ринку», а в думках його миготіло:

> "Ще трохи, і гроші підуть в  підставний фонд через Кіпр… ці дурні навіть не помітять…"

Олександр здригнувся. Серце билося швидше, ніж він цього хотів.
Він відвів погляд, щоб не видати себе своїм хвилюванням. Але всередині вже зароджувалася буря.

Після наради він повернувся до свого кабінету. Богдан чекав із новими звітами.

— Щось сталося? — спитав той, дивлячись на друга.

— Так… — повільно відповів Олександр. — Мені здається, я починаю чути більше, ніж хотів би.

— Це твій дар від Бога, — серйозно сказав Богдан. — Але обережно, Сашо. Людські думки — не завжди кінцеве рішення. Інколи то лише страх, спокуса, тінь наміру. Якщо підеш за кожною — втратиш себе.

Олександр мовчки кивнув, але знав: вже пізно. Всередині нього щось розгорілося — бажання дійти до кінця, знайти правду, навіть якщо вона болюча. Він і сам розумів, що думки це тільки шлях до рішення, але рішення все одно людина приймає завдяки своїм думкам. І байдуже на те що нам всі думки використовуються для дії. Тому, що він мав від Бога талант передбачення результатів на розумінні і аналізі думок і тільки тоді його Олександра рішення набували ваги і сенсу передбачення. І в цьому велике число практичне значення мали, в першу чергу, Віра в Бога і негативний життєвий досвід, тобто випробування.

---

Павутина влади

Наступні дні він присвятив перевірці найвищих посадовців. Не за наказом, не офіційно — за внутрішнім покликом.
Дар дозволяв йому проникати в свідомість, але щораз це давалося.все важче на емоційному рівні: людські думки — як хаос, повний болю, тривоги, недовіри.

В голові одного чиновника він почув:

> «Якби тільки не цей Підкова… Ми давно б відновили старі схеми».

У свідомості іншого — страх і заздрість:

> «Він став над усіма. Його треба прибрати…»

Кожна нова правда різала душу, наче лезо.
Він бачив, як в серцях тих, хто присягав народу, живуть жадоба, брехня, ненависть.
І від цього почав боятися… самого себе. Але дар передбачення, як холодна ванна, врятував його від цього. І він розклавши все по полицях приготувався до своєї Богом даної праці.

---

Невидимий коридор

Однієї ночі він вирішив піти далі.
Увімкнув в «Міні-захиснику» режим глибинного зчитування — функцію, яку Амидак попереджав використовувати лише в критичних ситуаціях.
Простір навколо розчинився, і він опинився в місці, схожому на прозорий коридор зі світла. Вздовж нього — десятки дверей, за кожними — чужа свідомість.

— Господи, — прошепотів він. — Дай мені сили не заблукати тут.

Він відкривав двері одну за одною — бачив плани змов, домовленості, продаж рішень, брехливі присяги.
Але за однією з дверей він знайшов — те, чого він не очікував: думки президента Початкового.

> «Якщо Підкова дізнається, що ми ведемо переговори з ними — все зруйнується… Але без цього країна не виживе…»

Олександр відсахнувся. Серце опустилося кудись в безодню.
— Невже… навіть він?..

Йому стало страшно. Страшно від того, що дар, даний для добра, тепер відкривав йому речі, які можуть зруйнувати його віру в людей.

---

Боротьба в серці

Наступного дня він зустрівся з Президентом в кабінеті.
Початковий, як завжди, говорив спокійно, доброзичливо, але в очах Підкови вже палала інше розуміння.

— Олександре Григоровичу, — сказав Президент. — Ви надзвичайно багато зробили для країни. Але зараз — час обережності. Є переговори, що не можна афішувати. Іноді доводиться грати з темрявою, щоб захистити світло.

— Темрява не захищає світло, — відповів Олександр твердо. — Вона його поглинає.

Їхні погляди зустрілися. І в тій зустрічі не було злості — лише безмежна втома двох людей, які по-різному бачать шлях спасіння.

Після розмови Олександр довго стояв в коридорі. Дар тиснув на свідомість, як камінь. Йому хотілося закрити вуха від всіх думок світу.

---

Криза віри

Вночі він знову опинився в тому ж прозорому коридорі.
Та цього разу двері відкрилися самі — і він побачив себе.
Стояв перед дзеркалом, і в дзеркалі був не він, а хтось інший — холодний, байдужий, з очима, в яких немає співчуття.

— Ти втрачаєш людяність, — почув він голос Амидака. — Бо слухаєш думки, але забуваєш що вони народжуються серцях.

— Як зупинитись, коли бачу зло?

— Зло — це не лише дії, це також осуд. Навіть Бог не судить до часу. Ти — не суддя, ти — провідник добра.

Олександр упав на коліна, стискаючи голову руками.
Відчуття чужих думок не зникало — вони роїлися навколо, шепотіли, спокушали: "Ти можеш знати все, контролювати всіх, очистити світ самотужки…"

— Ні! — вигукнув він. — Я лише людина!

І тоді темрява в голові розтанула.

---

Світло вибору

Наступного ранку він зібрав всіх керівників Агентства.

— Ми не будемо полювати на кожного, хто думає інакше, — сказав він. — Ми боремось не з думками, а з діями. Бо лише Бог знає, хто що носить в серці.